flag Судова влада України

 Адреса електронної пошти особи, уповноваженої на забезпечення організації доступу до суду

 Кузменко Олена Олександрівна, головний спеціаліст із забезпечення зв’язків з засобами масової інформації Апеляційного суду Рівненської області

  Про безперешкодний доступ до суду осіб з обмеженими можливостями

У 1992 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй проголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів, який щорічно відзначається в Україні.

Люди з особливими потребами є повноцінними членами нашого суспільства і потребують постійної уваги до своїх проблем.

Відповідно до положень статті з Конституції України — людина, її життя і здоров'я, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

З метою розв'язання проблем інвалідів у 1991 році прийнято Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Для посилення соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями Кабінетом Міністрів України затверджено план заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення на 2009-2015 роки «Безбар'єрна Україна» (постанова від 29 липня 2009 року № 784).

Відповідно до частини третьої статті з Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова система має забезпечувати доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України. Це, зокрема, стосується й безперешкодного доступу до приміщень судів осіб з обмеженими фізичними можливостями, громадян похилого віку, інших маломобільних груп населення.

У 2013 р. в рамках реалізації проекту: «Оцінка впровадження програми опитування за методологією карток громадянського звітування (КГЗ) та здійснення аналізу забезпечення рівного доступу осіб із обмеженими фізичними можливостями до правосуддя», який реалізовано за підтримки проекту USAID «Справедливе правосуддя», організацією РГБФ «Право і Демократія» було здійснено роботу з судами, громадськими організаціями та активістами, що представляють осіб із обмеженими фізичними можливостями, та спільно розроблено  методологію здійснення громадського аудиту будівель суду, а також проведено спільні публічні заходи з органами місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які дали можливість вирішити та покращити частину проблемних питань доступу інвалідів до правосуддя.

З метою доступності особам з особливими фізичними потребами до правосуддя Апеляційним судом Рівненської області постійно вживаються відповідні заходи. Наказом керівника суду закріплено відповідального, який під час відвідування інвалідами приміщення Апеляційного суду Рівненської області надає безпосередню допомогу особам з обмеженими фізичними можливостями.

У суді забезпечено безперешкодний доступ до залів судових засідань, які знаходяться на першому поверсі, прийом громадян забезпечується на І поверсі.

Для покращення доступності до суду громадян з обмеженими можливостями судом заплановано встановити в приміщені суду інформаційні таблички, виконані шрифтом Брайля, з інформацією про вхід та вихід, зали судових засідань, позначки на перилах. 

Контактні дані відповідального за забезпечення рівного доступу осіб з інвалідністю до правосуддя

Кузменко Олена Олександрівна, головний спеціаліст із забезпечення зв’язків з засобами масової інформації Апеляційного суду Рівненської області.

Мобільний телефон: 097 078 80 40

E-mail: inbox@rva.court.gov.ua

ЧОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ СУДУ ДЛЯ МАЛОМОБІЛЬНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ Є ВАЖЛИВИМ

Маломобільні групи населення (МГН) – особи, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, при одержанні послуг або необхідної інформації, чи при орієнтуванні в просторі.

До маломобільних  тут віднесені особи з інвалідністю, особи з тимчасовими порушеннями здоров’я, вагітні жінки, особи старшого (похилого віку), особи з дитячими колясками, тощо (ДБН В.2.2-17:2006 «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення»)

На сьогоднішній день  широкий спектр проблем людей з інвалідністю  в Україні свідчить про необхідність посиленої і комплексної уваги до них з боку держави й суспільства. Сучасне життя формує відповідні вимоги до правового та соціального захисту цієї категорії населення.

Основним міжнародним документом, який гарантує права інвалідів є Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована нашою державою і набрали чинності з 06 березня 2010 р., і яка зобов’язує держави-учасниці надавати можливість людям з інвалідністю вести незалежний спосіб життя та повною мірою брати участь в усіх аспектах суспільного життя. Відповідно до статті 13 даної Конвенції держави-учасниці повинні забезпечувати людям з інвалідністю нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя, зокрема передбачаючи процесуальні та відповідні вікові корективи, які полегшують виконання ними своєї ефективної ролі прямих і опосередкованих учасників, у тому числі свідків, на всіх стадіях юридичного процесу, зокрема на стадії розслідування та інших стадіях попереднього провадження.

Також в державі  існує низка архітектурно-будівельних норм, якими передбачено безпеку і доступність для усіх категорій населення, в т.ч. осіб з інвалідністю та мало мобільних груп населення. Зокрема, існують окремі державні будівельні норми «Суди», які вперше в Україні в архітектурному плані регулюють можливість приведення будівель суду до міжнародних стандартів. Це ДБН В.2.2-26:2010, який застосовується при проектуванні нового будівництва або  реконструкції приміщень судів.

Дані норми набули чинності з 01 жовтня 2010р., і дають можливість зрозуміти, якими ж мають бути будинки і приміщення суду. Положення цих вимог стосується функціонально-планувальної організації приміщень залів судових засідань, робочих приміщень суддів та працівників апарату суду, допоміжного та обслуговуючого призначення, інженерного обладнання, а також на приміщення загального призначення для відвідувачів.

Незважаючи на зазначені діючі законодавчі норми, суспільство лише останніми роками  усвідомлює необхідність створення доступних для осіб з інвалідністю умов, щоб ці люди мали гідну можливість бути безпосередньо учасниками судового процесу та мали можливість самостійно захищати свої права та інтереси.

Вважається, що люди  з інвалідністю повинні самостійно вирішувати питання своєї участі у судовому процесі та шукати можливості для захисту своїх прав за допомогою родичів, законних представників, адвокатів, однак така позиція не є правильною та ставить у нерівні умови людей з інвалідністю та по суті позбавляє їх можливостей використання всіх дозволених законодавством механізмів захисту своїх прав.

Особливої актуальності проблеми захисту прав людей з інвалідністю набувають у зв'язку з постійним зростанням їхньої чисельності в державі. Згідно з даними Всесвітньої організація охорони здоров'я - приблизно 10 відсотків населення світу живе з інвалідністю. Інвалідність є поширеним соціальним явищем і для України. За даними Державного комітету  статистики, в Україні мешкає 2,67 млн. людей з обмеженими можливостями. Це означає, що в Україні кожен 18-й громадянин – є особою з  інвалідністю, тобто людиною, яка потребує допомоги та підтримки від держави не лише в грошовому еквіваленті, а й особливого планування житла, облаштування під’їздів, публічних об’єктів, громадського транспорту, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, сприяння у здобутті освіти, професійних знань, працевлаштування, медичних і культурних послуг.

Якщо ж говорити безпосередньо про забезпечення рівного доступу людей з інвалідністю  до правосуддя, необхідно розпочати із нормативно - правових актів, які закріплюють за ними  рівний доступ до усіх сфер життя, в т.ч. і до правосуддя. Найважливішим і основним в цьому плані  є  Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», від 21 березня 1991р. № 875-12.  Даний закон визначає необхідність «Створення умов для безперешкодного доступну інвалідів до соціальної інфраструктури». Основним міжнародним документом, який гарантує права інвалідів є Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована нашою державою і набрали чинності з 06 березня 2010р. і яка зобов’язує держави-учасниці надавати можливість людям з інвалідністю вести незалежний спосіб життя та повною мірою брати участь в усіх аспектах суспільного життя.

Відповідно до статті 13 даної Конвенції держави-учасниці повинні забезпечувати людям з інвалідністю нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя, зокрема передбачаючи процесуальні та відповідні вікові корективи, які полегшують виконання ними своєї ефективної ролі прямих і опосередкованих учасників, у тому числі свідків, на всіх стадіях юридичного процесу, зокрема на стадії розслідування та інших стадіях попереднього провадження. Щоб сприяти забезпеченню людям інвалідністю ефективного доступу до правосуддя, держави-учасниці сприяють належному навчанню осіб, які працюють у сфері здійснення правосуддя, зокрема в поліції та пенітенціарній системі.

Основним моментом також є те, що доступ до судочинства в Україні, має бути забезпечений для осіб з інвалідністю  у різних видах:

1)    як користувачів – відвідувачів суду;

2)    як надавачів послуг: адміністративних і канцелярських працівників, суддів;

3)    як учасників судових процесів: позивачів, відповідачів, свідків тощо.

Національні державні будівельні норми регламентують безперешкодний доступ: 

1)    в довкіллі, в нашому випадку на прилеглій до будівель суду території

2)    в будинках і приміщеннях.

Цими нормами передбачено безпеку і доступність для усіх категорій населення, в т.ч. людей  з інвалідністю та мало мобільних груп населення. Існують окремі державні будівельні норми «Суди», які вперше в Україні в архітектурному плані регулюють можливість приведення будівель суду до міжнародних стандартів. Це ДБН В.2.2-26:2010, який застосовується при проектуванні нового будівництва або реконструкції приміщень судів. Дані норми набули чинності з 01 жовтня 2010р., і дають нам можливість зрозуміти, якими ж мають бути будинки і приміщення суду. Положення цих вимог стосується функціонально-планувальної організації приміщень залів судових засідань, робочих приміщень суддів та працівників апарату суду, допоміжного та обслуговуючого призначення, інженерного обладнання, а також на приміщення загального призначення для відвідувачів.

Відповідно до зазначених вище будівельних норм повинна бути забезпечена:

-      доступність місць цільового відвідування як на земельній ділянці (тобто, прилеглій території), так і всередині будинку суду;

-      безпека шляхів руху (в тому числі і евакуаційних) та місць обслуговування;

-      своєчасне отримання маломобільними групами населення повноцінної та якісної інформації, яка дозволяє орієнтуватися в будинку;

-      можливість використовувати обладнання (в т.ч. і для самообслуговування);

-      можливість отримувати необхідні послуги;

-      зручність і комфортність середовища перебування і обслуговування в будинку суду;

-      не менше 5 % місць для відвідувачів в залах судових засідань повинні бути розраховані на людей в кріслах-візках, з можливістю самостійного розвороту на 90-180 градусів;

-      у кожній зоні приміщень для очікування (холах) повинні бути місця для мало мобільних відвідувачів, в тому числі і для людей в кріслах-візках;

-      у залах для проведення великих службових нарад і в конференц-залах повинні бути місця для співробітників-людей з інвалідністю, які пересуваються в кріслі-візках;

-      санітарно-гігієнічні приміщення повинні відповідати вимогам доступності для осіб з інвалідністю.

Як показують результати дослідження, все ж на даний час залишаються особливо проблемними питання архітектурної доступності людей з інвалідністю  до правосуддя, щоб частково виправити ситуацію слід здійснити такі заходи з покращення:

-      пониження бордюрів із виконанням похилих пандусів в усіх місцях перетину тротуарів (пішохідних шляхів) з проїжджою частиною;

-      на прилеглій території суду облаштувати паркінг для інвалідів;

-      у туалетних приміщеннях виконати універсальну кабіну, а у разі неможливості виконати універсальну кабіну в загальних туалетних приміщеннях вишукати окрему кімнату, в якій влаштувати таку кабіну;

-      влаштувати місце і пристосувати до потреб осіб з інвалідністю для ознайомлення з матеріалами справи тощо;

-      створити в у суді інформаційний центр, доступний для осіб з інвалідністю;

-      облаштувати інформаційні зони і приміщення, а також доступні для них вхідні вузли і шляхи руху;

-      у посадових інструкціях працівників суду слід передбачити вимоги щодо особливостей обслуговування людей з різними видами інвалідності тощо.

Особливим моментом на який слід звернути увагу є потреба у належному правовому регулюванні процедури залучення сурдо-перекладачів для німих та глухонімих осіб, питання ознайомлення з матеріалами судових справ та рішеннями сліпих осіб та  осіб з вадами зору, ідентифікація підпису незрячої людини та інше.

Для  людей з інвалідністю характерним є подолання значного кола проблем, на відміну від здорових осіб. Це викликане тим, що в залежності від категорії інвалідності люди мають певні обмеження щодо або доступності до інформації, або архітектурної доступності до об’єктів соціального або громадського призначення. Не виключенням є і те,  що ті чи інші обмеження здоров’я є перешкодою для реалізації прав або належного виконання обов’язків.

Саме ці особливості і є тим чинником який перешкоджає ефективно звернутись особам з обмеженими фізичними можливостями за захистом своїх прав до державних органів влади або до суду. 

Підготовлено на основі матеріалів АНАЛІЗУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІВНОГО ДОСТУПУ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ДО ПРАВОСУДДЯ, підготовленого РГБФ «Право і Демократія»  в рамках реалізації проекту: «Проведення моніторингу забезпечення рівного доступу осіб з особливими фізичними потребами до правосуддя»,  за підтримки проекту USAID «Справедливе правосуддя»

Використано матеріали з сайту Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві

 

Фотозвіт щодо доступності будівлі Апеляційного суду   Рівненської області для маломобільних груп населення