Рівненський апеляційний суд пом’якшив підозрюваному у вчиненні смертельної аварії запобіжний захід

Відсьогодні 24-річний мешканець Рівненського району перебуватиме під цілодобовим домашнім арештом і носитиме браслет електронного контролю. Таке рішення суд апеляційної інстанції ухвалив через відсутність ризиків, які стали підставою для взяття підозрюваного під варту на початковій стадії розслідування.

Смертельна дорожньо-транспортна пригода сталася торік 2 січня. Близько 2:45. 24-річний мешканець Рівненського району, керуючи автомобілем «Audi», на вулиці Соборній у Рівному збив 27-річного пішохода, який переходив дорогу в забороненому місці. Потерпілого ще встигли доправити до медичного закладу, однак тяжкі травми, отримані від удару, були несумісними з життям. Військовий із Костополя помер.

Водій намагався втекти з місця аварії. А після того, як його наздогнали копи, з’ясувалося, що втікач був у стані алкогольного сп’яніння. Як, зрештою, і пішохід.

Мешканцеві Рівненського району повідомили про підозру за двома статтями Кримінального кодексу України: порушення правил безпеки дорожнього руху, вчинені в стані алкогольного сп’яніння, що спричинили смерть потерпілого, а також залишення потерпілого в небезпеці. Місцевий суд взяв втікача під варту і впродовж року щоразу продовжував такий запобіжний захід за клопотанням прокурора.

Сьогодні предметом розгляду в Рівненському апеляційному суді стала апеляційна скарга захисника обвинуваченого на ухвалу слідчого судді місцевого суду від 1 грудня 2022 року, якою задоволено клопотання про продовження водієві «Audi» запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ще на 60 днів. Підставою для пом’якшення запобіжного заходу захисник зазначив низку обставин: підозрюваний визнав вину та одразу після події ДТП частково відшкодував потерпілим у справі матеріальну та моральну шкоду в розмірі 20 000 доларів США, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має тісні соціальні зв’язки та проживає з батьком, працевлаштований. Також до матеріалів справи додані позитивні характеристики з роботи, за місцем проживання і зі Слідчого ізолятора. Захисник просив скасувати оскаржувану ухвалу та новою ухвалою обрати його підзахисному запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час.

Проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого виступили прокурор, представник потерпілих та самі потерпілі. Просили ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника — без задоволення. Увагу колегії суддів вони зосередили на ризиках, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України. Серед них — переховування від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, а також тиск на свідків у кримінальному провадженні.

Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу захисника обвинуваченого задоволив частково. Ухвалу слідчого судді місцевого суду скасував та постановив нову, якою обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю. 

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції взяв до уваги позиції Європейського Суду з прав людини, які, згідно ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 Кримінального процесуального кодексу України, є частиною національного законодавства, щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа «Руденко проти України»).

В контексті п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду, в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

З огляду на це, та згідно з ч. 3 ст. 199 Кримінального процесуального кодексу України, у якій зазначені вимоги до клопотання про продовження строку тримання під вартою, Рівненський апеляційний суд встановив, що ризики негативної поведінки підозрюваного Г. відсутні. Прокурорка ні в своєму клопотанні, ні під час розгляду клопотання в судах першої та апеляційної інстанції,  не довела наявність існуючих ризиків або появу нових. Підозрюваний частково відшкодував рідним покійного матеріальну та моральну шкоду. А обрання йому цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу та проживанням за домашньою адресою забезпечить виконання підозрюваним покладених процесуальних обов’язків.

Так, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою. Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов’язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом

Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини у справах проти України у зв’язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Дейнеко проти України», не розглянувши конкретні факти або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися достатніми для обґрунтування тривалості тримання під вартою. Отже, це є порушенням пункт 3 статті 5 Конвенції.