Через обрання неналежного способу захисту Рівненський апеляційний суд відмовив позивачеві у задоволенні апеляційних вимог

У таких спірних правовідносинах позивачеві слід звернутися до суду не з віндикаційним позовом, як це було зроблено, а з негаторним —  про зобов’язання повернути спірне майно у користування ФОП, який є його титульним володільцем, застосувавши ст. 391 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

Місцевий суд відмовив Фізичній особі-підприємцю у задоволенні позовних вимог до відповідачки про витребування майна з її незаконного володіння.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що у цьому спорі відсутні правові підстави для застосування положень ст. 387 ЦК України, якою керувався позивач при зверненні до суду, та обґрунтовував його відсутністю доказів на підтвердження факту неправомірного заволодіння відповідачкою майном позивача, що є обов’язковою умовою для застосування до спірних правовідносин згаданої вище норми Кодексу, котра передбачає право власника витребувати своє майно від особи, яка володіє майном без достатньої правової підстави.

З таким висновком місцевого суду погодився Рівненський апеляційний суд під час перегляду апеляційної скарги, поданої представником позивача на оскаржуване рішення.

Суду відомо, що позивач у 2021 році у Товариства з додатковою відповідальністю придбав два тепловози. Був укладений Договір купівлі-продажу обладнання. Є в матеріалах справи і платіжні квитанції про оплату товару, і видаткові накладні про його передачу позивачеві.

Звертаючись до суду з цим позовом, ФОП вказував на протиправне зберігання відповідачкою на своїй території його майна — двох тепловозів. Позивач вважав, що в цих спірних правовідносинах слід застосувати ст. 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, котра незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа.

Позивач переконував суд, що факт переміщення спірного майна  від позивача на склад, власницею якого є відповідачка, підтверджується товарно-транспортними накладними, хоча зазначені документи у матеріалах справи відсутні.

Не надав позивач суду жодних допустимих, належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження обставин і факту передачі ним спірного обладнання відповідачці (чи її вже нині покійному батькові) та зберігання його власницею бази на час розгляду спору. Відсутні й докази набуття права власності відповідачкою на тепловози, а також вибуття з володіння позивача спірного майна.

Більше того, позивач не довів у суді факт неправомірного заволодіння відповідачкою майном позивача, що є обов’язковою умовою для застосування до спірних правовідносин ст. 387 ЦК України, яка передбачає право власника витребувати своє майно від особи, яка володіє майном без достатньої правової підстави. Тому такі вимоги позивача, на думку колегії суддів, є необґрунтованими, недоведеними та до задоволення не підлягають.

У даному випадку позивачеві слід звернутися до суду не з віндикаційним позовом, як це було зроблено, а з негаторним — про зобов’язання повернути спірне майно у користування ФОП, який є його титульним володільцем, застосувавши норми ст. 391 ЦК України.

Зауважимо, що належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні — гарантувати спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як правило, суб’єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.