Позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт виконання кредитного договору

Тому Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення місцевого суду, яким задоволено позов позичальника про визнання зобов’язання виконаним та відхилив апеляційну скаргу Товариства, котре здійснює кредитування, про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд встановив, що позивач у грудні 2019 року уклав із Товариством, що надає кредити, договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису, на підставі якого отримав кошти. Строк дії Договору починався з моменту його укладення і становив 7 днів. Щодня за користування кредитними коштами здійснювалось нарахування відсотків від суми кредиту.

Відомо, що сторони узгодили істотні умови правочину: розмір кредиту, грошову одинцю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що доводить наявність волі позивача для укладення такого Договору.

Звертаючись до суду першої інстанції за захистом своїх прав, позивач посилався на те, що він виконав вказані зобов’язання у повному обсязі, тому претензії позикодавця є безпідставними.

На підтвердження таких доводів позивач долучив до матеріалів справи банківські виписки про рух коштів та копії чеків про здійснення ним перерахувань на погашення кредиту.

Із цих документів видно, що позичальник в строк, відповідно до умов Договору, на користь товариства з надання кредитів в рахунок погашення заборгованості перерахував кредитні кошти та відсотки за користування кредитом.

Колегія суддів погодилась із позицією місцевого суду, який правильно ухвалив рішення про задоволення позову, зазначивши, що позивач свої обов’язки за кредитним договором виконав у повному обсязі, а відповідач — кредитна установа — не надала суду належних і допустимих доказів наявності у позичальника заборгованості за кредитним Договором.

Відповідач ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції жодними документами не спростував надані позивачем банківські виписки про рух коштів та копії чеків.

Окрім того, за п.п. 3.3 Договору у разі порушення позичальником своїх зобов’язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування коштами, Товариство мало право нарахувати позичальнику пеню від залишку суми кредиту за кожен день прострочених платежів. Матеріали справи не містять доказів того, що така пеня позивачу за порушення своїх зобов’язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування коштами Товариством нараховувалась.

За правилами ст.ст. 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки місцевий суд дійшов правильного висновку, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт виконання умов кредитного Договору, Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу Товариства відхилив, а судове рішення залишив без змін.