Розписка — це документ, що підтверджує боргове зобов’язання

І має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу представниці відповідачки на рішення місцевого суду, яким задоволено позов про стягнення боргу за договором позики та стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість в іноземній валюті та 3 % річних.

Оскаржуючи це рішення, адвокатка в апеляційній скарзі вказала, що звернення позивача до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики є необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження того, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, випливають із договору позики. Представниця наполягала на тому, що розписка по своїй суті не є договором позики, а може слугувати лише підтвердженням такого договору. Просила оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким позивачеві відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду — без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

З матеріалів справи відомо, що у 2021 році між позивачем та двома відповідачками був укладений письмовий договір позики, відповідно до якого останні отримали від позивача значну суму в іноземній валюті на шість місяців під три проценти річних, які зобов’язувалися повернути при попередженні за місяць наперед.

Спірні відносини між сторонами виникли у зв’язку з невиконанням відповідачами своїх зобов’язань із повернення коштів, у зв’язку з чим позивач і звернувся до суду з цим позовом.

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей».

Законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін та розгляду справи, не передбачено заборони на укладення цивільних правовідносин, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов’язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж саму суму позики в іноземній валюті.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч.1 ст. 1046 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов’язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не у всіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такі правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.

Згадана вище судова практика спростовує покликання апеляційної скарги представниці відповідачки про те, що розписка може слугувати лише підтвердженням договору позики, але не є ним.

Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальникові.

Отже, зі змісту боргової розписки, що є в матеріалах справи, підтверджується наявність між сторонами боргових зобов’язань у вигляді договору позики, встановлений факт передачі відповідної суми коштів від позикодавця до позичальників, зазначено про зобов’язання позичальників повернути борг у визначений строк, а також вказана сума боргу.

Отже, апеляційний суд прийшов до висновку, що факт укладення між сторонами саме договору позики, форма та зміст якого, а також іноземна валюта, у якій надано грошові кошти в позику, відповідають положенням цивільного законодавства, зокрема ст. 1047 ЦК України.

У зв’язку з невиконанням відповідачів своїх зобов’язань за цим договором з повернення позичених коштів, суд попередньої інстанції прийняв правильне рішення про стягнення їх у судовому порядку в рівних частинах з кожного відповідача, а також стягнення 3% річних від суми позики за весь час прострочення виконання зобов’язання.