Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Оскільки орендодавець багато років отримувала від відповідачів у справі орендну плату, що підтверджує факт виникнення між сторонами тривалих правових відносин з договору оренди землі.
Суд апеляційної інстанції переглянув апеляційну скаргу відповідача у справі — Товариство з обмеженою відповідальністю, подану на рішення місцевого суду, яким задоволено позов позивачки та зобов’язано повернути їй дві земельні ділянки в Острозькому районі, а також скасовано рішення державного реєстратора сільської ради про державну реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки.
Апелянт вказував на незаконність та невмотивованість оскаржуваного рішення і наполягав на його скасуванні та відмові позивачці у задоволенні її позовних вимог.
Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, прийшов до висновку про її задоволення.
Суду відомо, що позивачка є власницею двох різних за розміром земельних ділянок загальною площею близько 6 га.
Із інформаційних довідок з Державних реєстрів підтверджується факт реєстрації права оренди спірних земельних ділянок за ТзОВ.
У 2015 році між позивачкою та ТзОВ укладено Договори оренди на обидві земельні ділянки. А в 2018 році були укладені Додаткові угоди до цих Договорів, якими змінено орендаря на інше Товариство з обмеженою відповідальністю.
Суду також відомо, що згідно з висновком експерта, підписи на Додаткових угодах виконані не орендодавцем, а іншою особою.
Звертаючись до суду з позовом про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації їх оренди за відповідачем, позивачка обґрунтовувала заявлені позовні вимоги тим, що вона не підписувала та не укладала Додаткових угод до Договорів оренди землі з новим орендарем, а тому вважала, що не було її волевиявлення на укладення таких Додаткових договорів.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що додаткові Договори до Договорів оренди землі орендодавець не підписувала та, відповідно, не укладала.
Із такою позицією суду попередньої інстанції апеляційний суд погодитися не міг, оскільки місцевий суд мав врахувати, що позивачка повинна була доводити не лише те, що вона не підписувала Договори (як окремі документи), а й не укладала такі Договори (тобто — тут двосторонні правочини як результат домовленості двох сторін, спрямованої на встановлення певних цивільних прав та обов’язків), відповідно — що між сторонами не виникли правові відносини з Договору оренди землі, оскільки позивач не виявляла своєї волі на укладення таких правочинів. Натомість відповідач повинен доводити виникнення між сторонами правовідносин з Договору оренди землі, виконання такого Договору сторонами внаслідок досягнення домовленості з приводу користування земельними ділянками орендодавця.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 530/130/21.
Більше того, орендар надав до суду докази визнання позивачкою факту укладення Договору: відомості про сплату орендної плати у вигляді готівки за 2019-2021 роки.
Оскільки орендар приймав в оренду земельні ділянки, а позивачка отримувала від нового орендаря орендну плату, фактично між сторонами виникли та тривалий час існували правові відносини з Договору оренди землі.
Зробивши висновок про неукладеність Додаткових угод до Договорів оренди землі, врахувавши, що позивачка як власник земельних ділянок не підписувала такі угоди, суд першої інстанції обмежив предмет доказування у справі лише встановленням факту підписання Договорів не власницею земельних ділянок, а іншими особами. Такі висновки суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), що виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством.
Ураховуючи те, що місцевий суд неповно з’ясував фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають суті справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, Рівненський апеляційний суд оскаржуване рішення скасував та ухвалив нове — про відмову позивачці у задоволенні позову про повернення земельних ділянок та скасування рішень державного реєстратора.