Водій вантажного автомобіля не відшкодовуватиме збитків, завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди

Це зробить страховик, у якого роботодавець відповідача застрахував транспортний засіб.

У березні 2020 року в місті Кременчуці трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю двох автомобілів марки «MAN», одним із яких керував відповідач у справі К..

У травні цього ж року постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука К. визнано винним у вчиненні ДТП.

Зауважимо, що на момент автомобільної аварії за участі двох вантажівок, пошкоджений транспортний засіб марки «MAN» був застрахований. Страхова компанія виплатила страхове відшкодування на рахунок страхувальника.

В подальшому ця страхова компанія звернулася до суду з позовом до водія, винуватця автомобільної аварії, про відшкодування матеріальної шкоди — різниці між завданою відповідачем шкодою і шкодою, яка відшкодована страховою компанією відповідача.

Місцевий суд цей позов задоволив, стягнувши з відповідача на користь страхової компанії суму виплаченого страхового відшкодування.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданою нею шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), зобов’язана відшкодувати різницю завданих збитків в порядку регресу.

Не погодившись із такою позицією місцевого суду, представник відповідача оскаржив судове рішення до Рівненського апеляційного суду. Просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.  

Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги з наступних підстав.

На момент скоєння ДТП винна особа перебувала у трудових правовідносинах із ТзОВ, працюючи на посаді водія транспортних засобів.

Наказом Товариства за ним був закріплений автомобіль марки «MAN», на якому він у березні 2020 року й потрапив в аварію, в результаті якої механічних ушкоджень зазнали дві вантажівки.

Автомобіль був застрахований і страхувальником в договорі страхування зазначене саме ТзОВ.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданою нею шкоди, зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Страхова компанія як страховик виплатила всю суму збитків, завданих позивачеві.

З огляду на зазначене вище, апеляційний суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позову, заявленого до винної особи, відповідальність якої застрахована у встановленому законом порядку.

Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 14-176цс18, за результатами розгляду якої ВП ВС відступила від раніше висловлених Верховним Судом України висновків про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, зокрема договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Суд констатував, що спрямування судової практики шляхом неврахування наявності договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності при вирішенні питання про відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність відповідно до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», нівелює існування цього правового інституту.

Місцевий суд помилково не врахував зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, оскільки у справі № 755/18006/15 ВП ВС досліджувала саму суть ефективності такого правового інституту як страхування відповідальності. Ключовим у вказаній постанові є те, що покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплатив страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності та підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.

З огляду на наведене та враховуючи, що страховим полісом про страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу марки «MAN», за участі якого сталася дорожньо-транспортна пригода, на момент якої ним керував відповідач у справі, встановлена утричі більша сума, ніж сплатив страховик, вимога про стягнення решти суми відновлювального ремонту, заявлена до водія вантажівки, який став винуватцем аварії, як до особи, відповідальність якої застрахована, а не до страхової компанії, не підлягає до задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд також врахував відсутність доказів звернення позивача до страхової компанії як страховика винної у ДТП особи про стягнення решти суми завданої матеріальної шкоди в межах страхового ліміту та, відповідно, відсутність доказів відмови останнього у такій виплаті.