Місцевий суд стягнув із керівниці підприємства на користь органу самоврядування матеріальну шкоду в порядку регресу

Відповідачка незаконно звільнила працівницю за п.3 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України, яку суд поновив на посаді, визнавши наказ про звільнення неправильним, та стягнув з міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та судові витрати.

В подальшому міська рада звернулася до місцевого суду з позовом до керівниці підприємства про відшкодування в порядку регресу матеріальної шкоди, завданої виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу для незаконно звільненої працівниці.

Задовольняючи позовні вимоги органу самоврядування, суд першої інстанції мотивував своє рішення положеннями статей 134, 136, 237 Кодексу законів про працю України (далі у тексті  — КЗпП України), якими передбачена відповідальність працівників за шкоду, завдану з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, а також з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи та обґрунтована встановленими обставинами справи.

Не погодившись із таким рішенням, захисник відповідачки оскаржив його до Рівненського апеляційного суду. Просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове — про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Рівненський апеляційний суд відмовив захисникові відповідачки у задоволенні апеляційних вимог та залишив оскаржуване рішення суду попередньої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Із матеріалів справи відомо, що відповідачка видала наказ про звільнення працівниці на підставі п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Рішенням місцевого суду наказ про звільнення визнано неправильним та стягнуто з міської ради на користь поновленої на посаді працівниці середній заробіток за час вимушеного прогулу й моральну шкоду.

Це рішення Рівненський апеляційний суд залишив без змін і воно набрало законної сили.

Апеляційний суд також з’ясував, що міська рада згідно з виконавчим листом сплатила незаконно звільненій працівниці стягнуті судовим рішенням виплати.

З огляду на обставини справи, звернення органу самоврядування до суду з позовом до відповідачки про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу лежить в площині чинного законодавства.

За положеннями п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, відповідачка як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну міській раді у зв’язку з оплатою незаконно звільненій працівниці середнього заробітку та моральної шкоди.

З огляду на покликання представника, що виплачені кошти з в силу зворотної вимоги (регресу) згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) не підлягають стягненню з відповідачки, є неспроможними, адже правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами трудового законодавства і посилання представника відповідача на положення ЦК України в цьому випадку є безпідставними.

Окрім цього, судова практика, викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 401/1387/17-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 462/8925/14, від 06 грудня 2018 року у справі № 474/658/16-ц, від 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20 містить висновки про те, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв’язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд прийшов до висновку, що відповідачка як службова особа, яка видала наказ про звільнення працівниці, котрий у подальшому визнано неправильним у судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну органу місцевого самоврядування і зобов’язана відшкодувати матеріальну шкоду.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2025 року у справі № 568/324/24 (провадження № 22-ц/4815/78/25).