Суд першої інстанції розірвав шлюб, якого юридично не існувало внаслідок смерті чоловіка

Позивачка ініціювала розірвання шлюбу з військовослужбовцем, який вважався безвісти зниклим. Про цю обставину жінка суд не повідомила, а коли дізналася про загибель колишнього чоловіка, через представника звернулася до суду із заявою про перегляд судового рішення про розірвання шлюбу за нововиявленими або виключними обставинами. Суд першої інстанції відмовив заявниці у відкритті провадження. Яке рішення ухвалив Рівненський апеляційний суд — читайте в матеріалі. 

Отже, місцевий суд ухвалою відмовив позивачці у відкритті провадження у справі за її заявою про перегляд судового рішення про розірвання шлюбу за нововиявленими обставинами.

Не погодившись із таким судовим рішенням, позивачка через представника оскаржила його до апеляційного суду, просила скасувати оскаржену ухвалу та направити справу до місцевого суду для продовження розгляду.

Водночас батьки покійного військовика та його син подали до Рівненського апеляційного суду заяви про залучення їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні відповідача.

Заяви обґрунтовували тим, що судове рішення вплине на їх права та законні інтереси, оскільки матиме наслідком виникнення права у позивачки на отримання одноразової грошової допомоги, інших соціальних виплат, пільг та гарантій, передбачених законодавством для членів сімей загиблих військовослужбовців.

Взявши до уваги вимоги процесуального законодавства, заяви батьків та сина про залучення їх до участі у справі як третіх осіб суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки заявники не є учасниками спірних правовідносин, залучення до участі у вказаному спорі не є формою захисту їх прав, оскільки питання розподілу одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України судом у цьому спорі не вирішувалося.

Колегія суддів відмовила у задоволенні апеляційної скарги й представнику позивачки, виходячи з наступного.

Суд встановив, що заочним рішенням місцевого суду розірвано шлюб між ініціаторкою позову та її чоловіком-військовослужбовцем.

Також відомо, що звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, позивачка не повідомила про факт зникнення безвісти чоловіка, про що вона отримала офіційне сповіщення від військової частини, в якій ніс службу військовик.

Дізнавшись про смерть чоловіка, позивака подала до суду першої інстанції заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 423 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України), підставами для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Суд має право скасувати судове рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Як роз’яснено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її в суді. Тобто перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення.

Суд звертає увагу, що вимога добросовісності є загальною для всіх суб’єктів права, у тому числі — для усіх суб’єктів цивільних правовідносин, включаючи правовідносини сімейні. Ця вимога ґрунтується на приписах статей 3 та 13 ЦК України, відповідно до яких дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто такі дії мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Як вбачається із матеріалів справи, станом на день звернення позивачки до суду з позовом про розірвання шлюбу, її чоловік-військовослужбовець ЗСУ вже майже як два роки вважався безвісти зниклим при виконанні військового обов’язку з оборони держави, про що позивачка достеменно знала, оскільки отримала сповіщення сім’ї, однак не повідомила про це суд. Позивачка мала змогу припустити факт загибелі відповідача, а тому її суперечлива поведінка порушує принцип юридичної визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства права.

З огляду на зазначене вище, місцевий суд правомірно відмовив позивачці у відкритті провадження за її заявою, оскільки суд під час розгляду позову про розірвання шлюбу з відповідачем, який вважався безвісти зниклим, закрив би провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України, без оцінки спірних правовідносин.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 17 вересня 2026 року у справі № 569/8946/25 (провадження №22-ц/4815/1569/26).