Суд поновив незаконно звільненого працівника на роботі

Оскільки керівник академії вийшов за межі власних повноважень, а директор дослідного господарства у день звільнення перебував на стаціонарному лікуванні.

До Рівненського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника наукової установи на рішення Гощанського районного суду від 12 травня 2020 року, яким позов громадянина З. про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Із матеріалів справи відомо, що в березні 2016 року громадянина З. призначено на посаду директора одного з дослідних господарств. У березні 2020 року науковою установою видано наказ про звільнення громадянина З., де підставою для розірвання трудових відносин зазначено вчинення ним господарського зобов’язання без відповідного погодження з органом управління майном при укладенні договору між очолюваним підприємством і товариством на суму майже 29 мільйонів гривень.

Місцевий суд своїм рішенням позов громадянина З. задоволив частково: визнав незаконним і скасував наказ про звільнення позивача, поновивши на посаді в.о. директора наукової установи. Крім того, суд стягнув з підприємства середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та 20 тисяч гривень моральної шкоди, замість заявлених 120 000 гривень.

В апеляційній скарзі представник академії покликається на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення, вважаючи його ухваленим з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права.

На думку апелянта, такі правовідносин не могли бути вирішені за правилами Цивільного процесуального кодексу України, тому просив скасувати судове рішення, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 255 і ч.1 ст. 377 Цивільного процесуального кодексу України.

Отже доводи апеляційної скарги зводяться до порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тобто до тверджень про хибність розгляду справи в порядку цивільного судочинства. Щодо мотивів і висновків про задоволення позову, правильності чи неправильності застосування норм матеріального права та вказівок суду, зроблених в оскаржуваному рішенні, то вони аргументами заявника не охоплювалися. Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки в матеріалах справи відсутня копія договору, який підписувався директором від імені дослідного господарства. Тобто докази вчинення грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства у матеріалах справи відсутні.

Керівник академії, підписуючи наказ про звільнення громадянина З., вийшов за межі власних повноважень та незаконно звільнив позивача, адже такі повноваження віднесені винятково до наукової установи, тоді як керівник академії лише погоджує таке звільнення.

Крім того, у день звільнення з роботи позивач знаходився на лікарняному, що підтверджено відповідним листком непрацездатності, а тому його звільнення суперечить правилам ч.3 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Не погодилась колегія суддів із допущенням негайного виконання оскаржуваного рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що суд вважав заробітною платою, за один місяць.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, при присудженні працівникові виплати заробітної плати, але не більш ніж за один місяць.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що даний спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, то з ним суд апеляційної інстанції не погодився.

Так, в силу п. 2 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, у тому числі спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Оскільки позивач на момент звільнення не здійснював діяльності, яку можна вважати публічною службою, то й підстав для скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі з тих міркувань, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України), немає.

Тому Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку про скасування рішення місцевого суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць. У решті позовних вимог судове рішення залишено без змін.