Підставою відмови у позові є обрання позивачем неефективного способу захисту

Спірні відносини між сторонами виникли через те, що, як стверджував позивач, договір оренди земельної ділянки він не укладав, наміру набути права та взяти на себе обов’язки орендодавця не мав, тобто своєї волі до настання відповідних правових наслідків не засвідчував.

Під час розгляду в Рівненському апеляційному суді  встановлено, що громадянину П. належить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, яку було передано в оренду на 5 років з правом пролонгації Товариству з обмеженою відповідальністю «Рівне Агро Плюс».

Згідно з договором оренди землі від 23 листопада 2015 року П. передав в оренду на 7 років Товариству з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро» вказану земельну ділянку, державну реєстрацію якої здійснив державний реєстратор 29 грудня 2018 року.

У вересні 2019 року чоловік звернувся до суду з позовом до ТОВ «Акріс Агро» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Мотивуючи свої вимоги тим, що договір оренди, акти визначення меж земельної ділянки в натурі та приймання-передачі земельної ділянки, він не підписував, свого волевиявлення з цього приводу не висловлював, а тому такий договір є недійсним.

11 грудня 2019 року Гощанський районний суд ухвалив рішення на користь позивача, визнавши недійсним договір оренди земельної ділянки. Товариство з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро» оскаржило рішення в Рівненському апеляційному суді.

Задовольняючи апеляційну скаргу ТОВ «Акріс Агро» про відмову П. в задоволенні позову та скасовуючи рішення місцевого суду, Рівненський апеляційний суд виходив з того, що висновком судової експертизи було встановлено, що громадянин П., як орендодавець, договір оренди землі від 23 листопада 2015 року, укладений із орендарем ТзОВ «Акріс Агро» щодо земельної ділянки, не підписував.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Тому у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів.

Тому, ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред’явлення вимоги про повернення ділянки.

Звернутися до суду з такою вимогою особа має можливість упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки.