Отримані від продажу квартири гроші не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліменти

Заявник уважав, що державний виконавець при визначенні розміру аліментів необґрунтовано включив до його доходів кошти, отримані від продажу квартири, просив суд визнати неправомірним стягнення аліментів із цих коштів.

Місцевий суд задовольнив скаргу заявника, а апеляційний суд ухвалу районного суду скасував і в задоволенні скарги відмовив, пославшись, зокрема, на те, що розмір аліментів визначається від частки доходу, а не заробітку платника.

Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду й залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки щодо застосування норм права.

Згідно з п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року, зокрема квартири, за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковуються. Умова щодо перебування майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане у спадок.

Отже, доходи боржника, які звільнені від оподаткування, не належать до бази відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, які підлягають стягненню у виконавчому провадженні.

Тлумачення положень Сімейного Кодексу України, зокрема положень ст. 81, ч. 3 ст. 181, ч. 2 ст. 182, ст. 183 цього Кодексу, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів.

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, передусім акти сімейного законодавства, повинні відповідати змісту загальних засад.  

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб’єкт приватного права, безумовно, спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів за депозитами, орендна плата тощо). Саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів.

Натомість грошовий дохід, який є лише еквівалентом відчуженого платником аліментів майна, не повинен враховуватись під час визначення розміру аліментів.

Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

Постанова Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/94666367.

За повідомленням сайту Верховного Суду