Суд апеляційної інстанції застосував до мешканця Рівненщини обмежувальний припис

Чоловік упродовж трьох місяців обмежений у праві перебувати в місці проживання колишньої дружини, наближатися на відстань, ближчу ніж п’ятсот метрів до місця її проживання або перебування, особисто або через третіх осіб розшукувати жінку, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею, вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

До Рівненського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга на рішення місцевого суду, яким позивачці відмовлено у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису до її колишнього чоловіка. На думку заявниці і її представника, судове рішення вмотивоване відсутністю належних, достатніх і достовірних доказів у розумінні положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вчинення громадянином К. актів домашнього насильства щодо заявниці, що унеможливлює видачу обмежувального припису з цих підстав. Просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове — про задоволення її заяви про застосування до громадянина К. обмежувального припису на 6 місяців.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що громадянин К., колишній чоловік заявниці, час від часу приходить за місцем її проживання та вчиняє сварки у присутності їх спільної малолітньої дитини, а також регулярно демонструє погрозу фізичною розправою, вчиняє щодо неї психологічне домашнє насильство, у тому числі й в громадських місцях. З приводу цього вона неодноразово зверталася до поліції, що підтверджується повідомленням відділу поліції.  

Апеляційний суд, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги частково.

Приймаючи таке рішення, колегія суддів виходила з того, що основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Крім того, надані суду заявницею відомості про вчинення над нею психологічного насильства є достатніми для підтвердження існування юридичних фактів, з якими Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» пов’язує можливість видачі обмежувального припису на строк від одного до шести місяців, оскільки містять об’єктивні дані, що підтверджені відомостями відділу поліції.

Згідно з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2019 року у справі № 753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства (економічному, психологічному, фізичному) піддався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Рівненський апеляційний суд оцінив ризики вірогідності продовження чи повторного насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, тому й прийняв рішення про видачу обмежувального припису стосовно громадянина К. на строк три місяці.

Відповідно до діючого законодавства, рішення суду про видачу такого припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Упродовж трьох місяців громадянин К. обмежений у праві перебувати в місці проживання колишньої дружини, наближатися на відстань, ближчу ніж п’ятсот метрів до місця її проживання або перебування, особисто або через третіх осіб розшукувати жінку, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею, вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.