Рівненський апеляційний суд скасував ухвалу місцевого суду

Оскільки суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу є протиправною, тому що останній є неналежним стягувачем.

Із матеріалів справи відомо, що торік у червні громадянин Б. звернувся до місцевого суду зі скаргою на рішення державного виконавця, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 травня 2020 року, винесену державним виконавцем у виконавчому провадженні.

В обґрунтування скарги вказує на те, що 19 березня 2015 року Національний банк України прийняв постанову про відкликання ліцензії в одного з банків та ліквідацію фінансової установи. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури ліквідації банку та делегування повноважень ліквідатора банку.

З того часу державний виконавець не вживав заходів щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні, натомість у травні 2020 року повернув виконавчий документ стягувачу, який ліквідований та відсутній за вказаною у виконавчому документі адресою.

Вважає, що постанова про повернення виконавчого документа порушує права як стягувача, так і його, оскільки повертаючи виконавчий документ на підставі п. 7 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець не вправі зняти арешт та розшук майна боржника.

Просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Суд першої інстанції своєю ухвалою від 7 грудня 2020 року в задоволенні скарги громадянинові Б. відмовив.

Не погоджуючись із ухвалою місцевого суду, громадянин Б. оскаржив її в апеляційному порядку. Просив судове рішення скасувати та ухвалити нове — про задоволення скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду, а також визнаючи протиправною та скасовуючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, колегія суддів Рівненського апеляційного суду виходила з того, що з березня 2011 року на виконанні у виконавчій службі перебував виконавчий лист про стягнення з громадянина Б. на користь одного з банків (стосовно якого, як зазначалося вище, у березні 2015 року розпочато процедуру ліквідації та делегування повноважень ліквідатора банку) заборгованості за кредитним договором.

Пунктом 6 частини першої ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що ліквідація банку — процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 травня 2020 року виконавчий лист повернуто банку на підставі п. 7 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв’язку з тим, що транспортний засіб боржника не виявлений протягом року з дня оголошення розшуку та у зв’язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

Згідно з п.5 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Аналогічні положення місить ст. 442  Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Разом з тим, незважаючи, що ліквідований банк є неналежним відповідачем, питання щодо його заміни у виконавчому провадженні не вирішене, у зв’язку з чим колегія суддів вважає, що постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу — неіснуючій фінансовій установі — є протиправною, оскільки остання не є такою.