Рівненський апеляційний суд застосував до обвинуваченого суворіше покарання

Тому що 27-річний житель Володимирецького району спершу ухилився від сплати штрафу, а потім ще й порушив порядок і умови відбування покарання у виді громадських робіт, та вчинив новий корисливий злочин. Суд апеляційної інстанції задоволив апеляційну скаргу прокурора та змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, на 3 роки і 5 днів обмеживши волю обвинуваченого.

Із матеріалів справи відомо, що Олександр П. засуджений 8 липня 2019 року Володимирецьким районним судом за ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. У зв’язку з несплатою штрафу, ухвалою цього ж суду від 10 грудня 2019 року вказане покарання замінене покаранням у виді громадських робіт строком на 50 годин.

Обвинувачений, достовірно знаючи, що він зобов’язаний виконувати законне рішення суду, порушуючи порядок та умови відбування покарання, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт за ст. 389 Кримінального кодексу України, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, без поважних причин не з’являвся до сільської ради для виконання призначеного судом покарання.

Більше того, 25 лютого 2020 року, перебуваючи в гостях у знайомої, що мешкає в сусідньому з його рідним селом населеному пункті, зі стола в кухонній кімнаті викрав мобільний телефон вартістю 2 999 гривень.

Вироком Володимирецького районного суду від 29 квітня 2020 року Олександра П. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 Кримінального кодексу України (ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до покарання) та призначено покарання у виді обмеження волі строком 2 роки. Також обвинуваченого визнано винуватим у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (крадіжка, вчинена повторно), та призначено покарання у виді обмеження волі строком 3 роки. Остаточну міру покарання за сукупністю вироків Олександрові П. призначено у відповідності до ч. 1 ст. 70 Кримінального кодексу України шляхом часткового складання покарань, з урахуванням вироку місцевого суду від 8 липня 2019 року, у вигляді обмеження волі на строк 3 роки 5 днів. На підставі ст.75 цього Кодексу обвинуваченого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, із однорічним іспитовим строком та покладення на обвинуваченого процесуальних обов’язків.

Вирок місцевого суду в частині призначеного покарання оскаржив до Рівненського апеляційного суду прокурор, наголошуючи в апеляційній скарзі на тому, що вирок суду першої інстанції є незаконним у зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м’якості призначеного покарання.

Рівненський апеляційний суд, заслухавши доводи прокурора, пояснення обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, прийшов до висновку скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий.

Ухвалюючи таке рішення, колегія суддів виходила з того, що відповідно до абз. 2 п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», в разі, коли особа засуджується до покарання, що належить відбувати реально, а за іншим вироком звільняться від відбування покарання з випробуванням, застосування принципів поглинення часткового чи повного складання призначених покарань не допускається.

У порушення зазначених вимог закону після призначення остаточного покарання за сукупністю вироків та застосування положення ст.75 Кримінального кодексу України, місцевий суд своїм рішенням про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, фактично змінив судове рішення за попереднім вироком суду, відповідно до якого Олександр П. мав відбути реальну міру покарання у виді громадських робіт, тоді як відповідно до ст. 533 Кримінального процесуального кодексу України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов’язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Таким чином, судом першої інстанції при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання та у відповідності до вимог ст. 409 Кримінального процесуального кодексу України, що й стало підставою для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги прокурора.