Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера

Рівненський апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду, яким задоволено позов жителя Рівненської області про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», який порушував права користувача спірною земельною ділянкою.

Із матеріалів справи відомо, що позивач С. є членом садово-городнього товариства і в його користуванні з 2002 року перебуває земельна ділянка для індивідуального садівництва, якою він добросовісно користувався. У 2016 році Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області було видано наказ, яким громадянці Г. надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення садівництва, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території однієї з сільських рад Володимирецького району.

У липні 2017 року громадянин С. звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, громадянки Г. про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Рішенням Володимирецького районного суду від 17 листопада 2020 року позов громадянина С. задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ, яким громадянці Г. надавався дозвіл на розробку документації. Також суд визнав недійсним та скасував запис у поземельній книзі в системі Державного земельного кадастру, відкритий на земельну ділянку для індивідуального садівництва.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка знаходиться на землях сільськогосподарського товариства та перебуває у постійному користуванні товариства на підставі державного акту на право постійного користування землею. Громадянка Г. при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації на спірну земельну ділянку, не дотримуючись вимог ст. 118 Земельного кодексу України, в частині надання погодження постійного користувача, також подання неправдивої інформації, що спірна ділянка перебуває в користуванні іншої особи, свідчить про невідповідність місця розташування об’єкта схеми організації масиву земельних ділянок сільськогосподарського товариства та технічній документації про встановлення адміністративних границь сільської ради, на землях якої знаходиться спірна земельна ділянка.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, відповідачка оскаржила його в апеляційному порядку, зазначаючи в апеляційній скарзі, що даний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позовних вимог, які б порушували особисті майнові права позивача та носили приватноправовий характер, останнім заявлено не було. Просила рішення суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, Рівненський апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Залишаючи судове рішення без змін, колегія суддів погодилась з висновком місцевого суду, що оспорюваний наказ є незаконним, оскільки ним відповідачці було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні позивача.

В силу проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки за зверненням громадянки Г. у Державному земельному кадастрі та присвоєння такій ділянці кадастрового номера є також незаконним, оскільки порушує право позивача на користування земельною ділянкою, як члена сільськогосподарського товариства.

Відповідно до норм чинного законодавства, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, у тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється (ст. 22 Земельного кодексу України в редакції станом на 12.07.2000 р., чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідачка не подала до суду доказів, які свідчили б, що після виділення земельної ділянки для сільськогосподарського товариства у постійне користування, їй у встановленому законом порядку надавалась спірна земельна ділянка.

Згідно з положеннями статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунень будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

ГУ Держгеокадастру всупереч застереженням, які містяться у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України, розглядаючи клопотання відповідачки, не пересвідчилось у відповідності розташування об’єкта вимогам законодавства та не врахувало вимог норм законів та підзаконних актів, метою яких і є уникнення такого конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України щодо обов’язку органів державної влади діяти лише на  підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян.

За наявності для того законних підстав ГУ Держгеокадастру не ухвалило рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою за зверненням громадянки Г., чим порушило права позивача.

За таких обставин, а також з метою захисту порушених прав громадянина С., як користувача спірної земельної ділянки, яка у встановленому законом порядку перебувала у його користуванні та поданим документам, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Покликання апелянта на те, що спір має ознаки публічно-правового також є безпідставними, оскільки даний спір не є таким.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.