Чоловік відчужив належне йому рухоме майно з метою уникнення стягнення звернення на користь колишньої дружини

Продав рідному братові легковий автомобіль та причіп, значно занизивши середню ринкову вартість транспортних засобів. Цей правочин відповідач уклав після реальної можливості виникнення у нього зобов’язання з відшкодування грошової компенсації згідно з рішенням суду, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стягувача — колишньої дружини, чим порушив її майнові інтереси.

Із матеріалів справи відомо, що у жовтні 2020 року громадянка А. звернулась з позовом до колишнього чоловіка та його рідного брата, яким просила визнати недійними договори купівлі-продажу автомобіля ВАЗ 21213 та причепа.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 2010-го по 2019 рік перебувала з відповідачем у шлюбі, під час якого за спільні кошти вони придбали автомобіль Chevrolet Lacetti, котрий її колишній чоловік без її згоди відчужив третій особі, а отримані кошти використав у власних інтересах, що стало приводом для її звернення до суду з позовом про поділ майна.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 2 квітня 2020 року стягнуто з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості ½  частки іномарки, що становить 75 525 гривень, вказана постанова набрала законної сили.

З червня 2020 року до подання цього позову виконавчою службою в примусовому порядку за виконавчим листом з її колишнього чоловіка на погашення заборгованості перед нею кошти не стягувались, рішення суду він у добровільному порядку не виконує.

Рішенням місцевого суду від 25 січня 2021 року позов громадянки А. до громадян О. та С. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу задоволено. Визнано ці правочини недійсними, а заходи забезпечення позову — накладення арешту на автомобіль ВАЗ та причіп — залишено без змін до вступу рішення в законну силу.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, брати О. та С. звернулися з апеляційними скаргами до Рівненського апеляційного суду. Переконували колегію суддів, що спірні транспортні засоби придбавались після припинення фактичних шлюбних відносин. Для купівлі автомобіля та причепа громадянин О. позичив 50 000 гривень. Щоб повернути борг, змушений був продати їх братові.

Від сплати боргу за рішенням суду щодо грошової компенсації ½ частини вартості автомобіля Chevrolet Lacetti не відмовляється.

З цих міркувань просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове — яким відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, апеляційний суд прийшов до висновку про часткове їх задоволення, виходячи з наступного.

Постановою державного виконавця у червні 2020 року відкрито виконавче провадження про стягнення з громадянина О. на користь колишньої дружини грошової компенсації вартості ½ частки транспортного засобу в розмірі 75 525 гривень та судових витрат.

У районному відділі державної виконавчої служби відповідач надав довідку про те, що перебуває на обліку як безробітний, а звернення стягнення на матеріальну допомогу, у зв’язку із втратою права на допомогу по безробіттю — неможливе. Крім того, громадянин О. не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, не є пенсіонером, немає жодного рухомого чи нерухомого майна, відкритих рахунків у банку.

Відсутні у матеріалах справи докази того, що кошти за автомобіль та причіп передавалися громадянином С. для брата.

Рухоме майно, яке було предметом спірних договорів, було відчужене за ціною, яка економічно необґрунтована, що підтверджується висновком про фактичну ринкову вартість майна станом на 2019 рік.

Здійснена на замовлення позивачки оцінка майна не спростована, свою оцінку на противагу їй відповідачі не надали.

Крім того, відповідач О. не надав, а суд не встановив доказів про вчинення останнім будь-яких дій, спрямованих на реальне виконання рішення суду зі сплати колишній дружині грошової компенсації за іномарку Chevrolet Lacetti.

Відчужуючи рухоме майно на користь брата, відповідач О. був обізнаний про наявність спору між ним та його колишньою дружиною щодо поділу майна подружжя та вимоги про компенсацію вартості ½ частки належного їм на праві спільної сумісної власності транспортного засобу, як і був обізнаний про результати висновку експерта щодо визначення середньої ринкової вартості належного їм автомобіля марки ВАЗ і причепа, який він без згоди дружини відчужив третій особі. Усвідомлював громадянин О. і про завершальну стадію даного судового розгляду у справі про поділ майна подружжя, і тому він міг об’єктивно передбачити негативні наслідки для себе після ухвалення судом рішення.

Колегія суддів Рівненського апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції, що дії громадянина О. були направлені на фіктивний перехід права власності на рухоме майно до близького родича (брата).

Обставини справи свідчать, що такі дії вчинені громадянином О. з метою приховати майно від звернення у майбутньому на нього стягнення у ході виконання судового рішення, прийнятого за результатами розгляду судом спору про поділ майна подружжя. Відповідач О., маючи обов’язок зі сплати грошової компенсації, мав намір на ухилення від його виконання.

Спірні договори купівлі-продажу укладено між сторонами, які є близькими родичами, котрі не мали наміру на реальне настання правових наслідків, обумовлених правочинами.

Такі дії є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом на шкоду правам колишньої дружини.

У даному випадку наявна сукупність ознак про визнання правочинів недійсними з підстав того, що дані правочини є фраудаторними, оскільки спірні транспортні засоби були відчужені громадянином О. після пред’явлення до нього позову про поділ майна подружжя і за кілька днів до ухвалення судом першої інстанції рішення, майно відчужене на підставі договорів за ціною, яка економічно необґрунтована, оскільки у кілька разів нижча ринкової, майно відчужене на користь близького родича, а після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов’язаннями перед кредитором — позивачкою А..

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21).

Зважаючи на це, Рівненський апеляційний суд апеляційні скарги громадян О. та С. задовольнив частково.

Рішення місцевого суду від 25 січня 2021 року в частині стягнення з громадянина О. в солідарному порядку з громадянином С. на користь позивачки А. судового збору скасував.

Стягнув з обох відповідачів на користь позивачки по 840 гривень 80 копійок судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

У решті рішення суду залишено без змін.