Рівненський апеляційний суд поновив завідувача бібліотекою навчального закладу на роботі

А також стягнув з освітнього закладу на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Громадянка М. оскаржила у Рівненському апеляційному суді рішення місцевого суду, яким їй відмовлено у задоволенні позову до начального закладу про визнання незаконним та скасування наказу про її звільнення, поновлення на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, а також середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку по день фактичного розрахунку.

Просила в апеляційній скарзі рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали та обставини справи  на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах. Позивачка працювала в навчальному закладі на посаді завідувача бібліотекою.

Наказом керівника закладу внесені зміни у штатний розпис. У червні 2020 року повідомлено про це позивачку, а через два місяці звільнено її із займаної посади.

Це й стало підставою для звернення громадянки М. з позовом про відновлення порушених трудових прав спершу до місцевого суду, а пізніше — до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що відмова профспілкової організації є необґрунтованою, оскільки до повноважень профспілкової організації не входить аналіз рішень органів місцевого самоврядування. Враховуючи це, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду першої інстанції про дотримання роботодавцем вимог статті 42 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України).

Рівненський апеляційний суд не погодився також з аргументами апеляційної скарги про незаконність висновків суду першої інстанції щодо встановлення факту скорочення штату у відповідача.

Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що при звільненні громадянки М. у відповідача не було в наявності вакантних посад для переведення її на іншу роботу.

У матеріалах справи наявні підтверджені належні та допустимі докази про те, що у період із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору в освітній установі була вакантна посада прибиральниці службових приміщень, зайняти яку виявила згоду позивачка, однак керівництво закладу вакансію їй не запропонувало.

Обов’язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про звільнення до дня розірвання трудового договору. За змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади, які з’явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам та існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17.

За змістом ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання менш оплачуваної роботи, але не більше як один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, суд виходить з розрахунку щоденного середнього заробітку.

З огляду на сказане вище, Рівненський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду.

Позов громадянки М. до освітнього закладу про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнив частково.

Визнав незаконним та скасував наказ навчального закладу про звільнення громадянки М..

Поновив позивачку на роботі на посаді завідувача бібліотекою, а також стягнув з освітньої установи середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Судове рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

У решті позовних вимог суд апеляційної інстанції позивачці відмовив.