Рівненський апеляційний суд залишив під арештом тимчасово вилучене майно

Чотири стодоларових купюри США визнані речовими доказами у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України (надання неправомірної вигоди службовій особі). Представник громадянина П. переконував суд, що його довіритель не має будь-якого відношення до вилучених коштів, тому ухвалу слідчого судді місцевого суду, якою задоволено клопотання слідчого про накладення арешту на майно, слід скасувати.

Із матеріалів справи відомо, що 29 травня до  правоохоронних органів надійшов рапорт працівника поліції про те, що близько 23-ї години громадянин П., перебуваючи в одному з сіл Рівненського району, надав патрульним поліції неправомірну вигоду в сумі 400 доларів США за не притягнення його до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння. Зі слів поліцейського, громадянин П. залишив кошти на передньому сидінні їх службового автомобіля.  

30 травня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 369 Кримінального кодексу України (надання неправомірної вигоди службовій особі).

Враховуючи те, що в цьому кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що майно містить на собі сліди злочину, які можуть бути приховані чи знищені, слідчий звернувся з клопотанням про його арешт до місцевого суду, котре слідчий суддя задоволив.

Представник громадянина П. оскаржив судове рішення до Рівненського апеляційного суду, просив оскаржувану ухвалу скасувати і наголосив, що його довіритель немає жодного відношення до вилучених коштів і їх подальша доля його не цікавить.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши думку представника громадянина П. і доводи прокурора, погодилась із висновком слідчого судді суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вказаного клопотання про накладення тимчасового арешту на вилучені 400 доларів США, з позбавленням права розпоряджатися та користуватися грошовими коштами до зняття арешту у встановленому порядку.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції роз’яснив представникові громадянина П., що з огляду на положення ч. 2 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України), майно, яке відповідає критеріям, визначеним кримінальним процесуальним законом, повинно арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу — запобігання можливості протиправного впливу (зникнення чи відчуження) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті є формою забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд із забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов’язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.