Рівненський апеляційний суд захистив право позивачки на отримання заробітної плати

Фінансова установа неправомірно наклала арешт на соціальні рахунки, чим порушила конституційно гарантоване право на отримання позивачкою заробітної плати як засобу до існування.

Судом встановлено, що постановою приватного виконавця про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні при примусовому виконанні виконавчого припису про стягнення з позивачки на користь одного з банків заборгованості на всіх відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржниці в межах суми звернення.

Оскільки фінансова установа наклала арешт на всі рахунки позивачки, вона звернулась із заявою до приватного виконавця про зняття арешту з належних їй рахунків, що мають спеціальний режим використання та звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (спірні рахунки).

Листом приватного виконавця у задоволенні заяви про зняття арешту з рахунків відмовлено, оскільки у постанові про накладення арешту на рахунки було визначено: «крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом» і визначено обов’язок банку повернути постанову, якщо рахунок має спеціальній режим використання.

У зв’язку з неправомірними діями працівників фінансової установи, що призвели до арешту двох рахунків позивачки, що призначені для соціальних виплат, жінка звернулась до суду з позовом до банку та приватного виконавця про визнання таких дій протиправними та скасування арешту з соціальних рахунків.

Рішенням місцевого суду вказаний позов задоволено частково. Скасовано арешт з поточних рахунків, один з яких призначений для виплати заробітної плати, інший — для соціальних виплат.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, приватний виконавець та представник фінансової установи оскаржили його до Рівненського апеляційного суду. Просили судове рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове — про відмову в їх задоволенні.

Колегія суддів, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 3,4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою виконавця. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Тобто рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов’язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками зі спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 916/73/19, від 10 жовтня 2019 року № 916/1572/19.

Обов’язок контролю накладення арешту на кошти боржника покладається на фінансову установу, яка обслуговує рахунок боржника. У разі, якщо виконавцем накладено арешт на кошти, що знаходяться на спеціальному рахунку, рахунку зі спеціальним режимом використання або на кошти, стягнення яких заборонено законом, — банк, що обслуговує такий рахунок, зобов’язаний повідомити виконавцеві такі обставини та повернути постанову про арешт коштів без виконання.

Це спростовує покликання фінансової установи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що банк не несе жодної відповідальності за накладення арештів на рахунки позивачки.

Відхиливши апеляційні скарги, Рівненський апеляційний суд врахував, що на даний час позивачка позбавлена можливості будь-яким іншим способом, окрім звернення до суду з цим позовом, захистити свої конституційно гарантовані права на отримання заробітної плати як засобу до існування.

Таким чином, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні цього спору, у зв’язку з чим рішення  залишено без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.