Суд визнав недійсними електронні торги та стягнув на користь позивача кошти за придбання лоту

Позивач придбав на прилюдних торгах земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в одному з районів Рівненської області. Коли ж справа дійшла до реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна, з’ясувалося, що спірна земельна ділянка належить іншій особі. Більше того, її відчуження неможливе через накладення арешту на майно боржника.

 Рівненський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу районного відділу державної виконавчої служби на рішення місцевого суду, яким задоволено позов про визнання недійсними електронних торгів та стягнення на користь позивача гарантійного внеску і сплачених коштів за придбання лоту на електронних торгах.

Із матеріалів справи відомо, що в примусовому виконанні районного відділу виконавчої державної служби знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого районним судом на виконання рішення місцевого суду про стягнення з двох боржників на користь одного з банків заборгованості за кредитним договором.

У межах виконавчого провадження районним відділом державної виконавчої служби винесена постанова про арешт майна боржника та оголошено заборону відчуження земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Начальник районного відділу виконавчої державної служби сформував Заявку на реалізацію арештованого майна — спірної земельної ділянки та передав державному підприємству, відповідальному за проведення електронних торгів, за результатами яких переможцем визначено позивача, котрий ще до початку торгів сплатив 5 % від необхідної суми вартості лоту, а решту — після завершення процедури.

Усі отримані від продажу земельної ділянки кошти виконавча служба перерахувала на рахунок фінансової установи в рахунок погашення боргу за кредитним договором.

Спірні відносини між сторонами виникли у зв’язку з тим, що покупцеві земельної ділянки відмовлено у реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна за результатами прилюдних торгів, оскільки земельна ділянка перебувала під арештом, тому відчуження її було неможливим.

Це стало підставою для звернення позивача до суду. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що продавець земельної ділянки — районний відділ виконавчої державної служби — при формуванні заявки на реалізацію земельної ділянки допустив порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року, оскільки при формуванні та подачі заявки до державного підприємства на реалізацію арештованого майна державний виконавець не перевірив належність майна боржникові, тому такі електронні торги є недійсними, а держпідприємство та банк набули кошти за реалізоване майно безпідставно, що й стало підставою для їх повернення позивачеві.

Оскільки при проведенні прилюдних торгів було порушено як правила проведення електронних торгів, так і загальні норми Цивільного кодексу України, внаслідок чого порушено суб’єктивне цивільне право позивача, який придбав земельну ділянку і яка не підлягала примусовому продажу в порядку проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа про стягнення з боржників на користь фінансової установи заборгованості за кредитним договором, місцевий суд дійшов правильного висновку про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акту державного виконавця про реалізацію нерухомого майна.

Також колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення гарантійного внеску з держпідприємства на користь позивача, оскільки ці кошти надійшли від позивача і залишилися в розпорядженні держпідприємства.

Оскільки банк не був стороною недійсного договору купівлі-продажу земельної ділянки, отримав кошти не від реалізації майна боржника, то такі кошти за положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України є набутими без достатньої правової підстави і також підлягають поверненню позивачеві.

З огляду на те, що апеляційна скарга районного відділу державної виконавчої служби не містить жодних обґрунтувань, які б заслуговували на увагу і які б спростували висновки рішення суду першої інстанції, апеляційний суд апеляційну скаргу відхилив, а рішення суду, окрім зменшення стягнення гарантійного внеску з держпідприємства, залишив без змін.