Суд визнав недійсним договір дарування квартири у самобуді в Рівному

Ще у 2010 році місцевий суд своєю постановою у справі за позовом Виконавчого комітету Рівненської міської ради зобов’язав відповідача привести самочинне будівництво у дворі загальноосвітнього навчального закладу до затвердженого проекту Управління містобудування і архітектури, зменшивши граничну висоту будівлі до зазначеної в містобудівних умовах і обмеженнях. До сьогодні рішення суду не виконане, квартири у спірному будинку продаються.

Встановлено, що в квітні 2017 року між М. та З., від імені якої діяла законний представник З., укладено договір дарування квартири № 1 у спірному будинку на вулиці Шевченка, 105, у Рівному, посвідченого приватним нотаріусом. Відповідного до договору, М. безоплатно передає належну їй на праві власності квартиру, а З. приймає цей подарунок.

Нагадаємо, що з 2010 року залишається не виконаним рішення місцевого суду у справі за позовом виконкому Рівненської міської ради до З. про зобов’язання привести самочинне будівництво до затвердженого Управлінням містобудування і архітектури проекту, шляхом знесення габаритних розмірів, зменшивши граничну висоту будівлі до зазначеної в містобудівних умовах і обмеженнях.

Натомість у 2011 році між відповідачкою у справі З. та громадянкою М. укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна на вулиці Шевченка в Рівному.

Рішенням Апеляційного суду Рівненського області від 13 серпня 2015 року скасовано рішення місцевого суду за позовом громадянки М. до громадянки З. про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на об’єкт нерухомого майна, яким було визнано дійсним згаданий вище договір купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого у березні 2013 року проведено державну реєстрацію права власності громадянка М. на спірний житловий будинок з офісними приміщеннями.

Відтак, цим рішенням суду апеляційної інстанції було скасовано право власності М. на спірний житловий будинок.

У квітні 2014 року громадянка М. передала  самобуд як внесок до статутного капіталу ТОВ «Вавілон», яке стало власником цього будинку.

У березні наступного року на підставі договорів купівлі-продажу, укладених між товариством із сімома сторонами, з кожним окремо, зареєстровано право власності на частки у спірному житловому будинку з офісними приміщеннями та земельної ділянки, пропорційно по 1/7 частині кожен.

Відповідно до постанови Рівненського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року та постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року, громадянка З. є правонаступником Г. на половину від 1/7, що складає 1/14 спірного будинку, а саме на квартиру № 1.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/8906/15-ц вказано, що «Подальша реєстрація за сторонами у справі права власності на частки у будинку об’єкта нерухомості, загальною площею 837,7 кв.м., по вул. Шевченка, 105, у м.Рівне, а не загальною площею 480,3 кв. м., зокрема на підставі рішень суду, які в подальшому були скасовані, не змінює статусу самочинного будівництва та, відповідно, не породжує у них прав власності на таке майно. Доводи касаційної скарги про те, що на момент продажу земельної ділянки та будинку реєстрація права власності проведена відповідно до закону за договорами купівлі-продажу, які вони мали право укладати, безпідставні, оскільки реєстрація права здійснюється унаслідок певного правочину. Якщо ж правова підстава (правочин), у зв’язку з якою була здійснена така реєстрація права власності була скасована, то такий правочин не породжує у його сторін прав.

З огляду на сказане вище, у вересні 2018 року Виконком Рівненської міської ради звернувся з позовом до М., З., від імені якої діє З., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог  щодо предмета спору на стороні відповідача приватного нотаріуса П., про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків недійсності правочину.

Рішенням місцевого суду від 31 березня 2021 року позов задоволено у повному обсязі.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача З. оскаржила його до Рівненського апеляційного суду, просила судове рішення скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової падати з розгляду цивільних справ прийшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення — без змін.

Встановивши, що об’єкт нерухомого майна, розташованого на вулиці Шевченка, 105, квартира № 1 в Рівному, що належав попередньо на праві власності З., яка здійснила його самочинну реконструкцію, внаслідок чого цей об’єкт нерухомості набув статусу самочинного будівництва, державна реєстрація якого в силу вимог частини другої статті 376 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) не змінює правовий режим такого будівництва, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що така нерухомість не може бути предметом договору дарування, а тому в силу вимог частини першої статті 203 ЦК України, частини першої статті 215 ЦК України наявні підстави для визнання оспорюваного договору дарування недійсним, оскільки М. не набула права власності на спірну квартиру, а отже таке майно не є об’єктом права власності та не може бути відчужене.

Більше того, на момент вчинення зазначених правочинів, сторонам було достовірно відомо про наявність невиконаного (рішення суду) зобов’язання З. щодо самочинного будівництва спірної квартири.

Також місцевий суд врахував, що це майно на час укладення оспорюваного договору перебувало під забороною здійснювати реєстраційні дії відповідно до ухвали суду першої інстанції від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об’єктів спірного нерухомого майна, що свідчить про недобросовісність дій сторін договору дарування.

Крім того, оспорюваним договором порушуються права Рівненської міської ради як власника земельної ділянки, що використовується для обслуговування будинку на вулиці Шевченка в рівному, у тому числі спірної квартири № 1.