Суд відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог про визнання за ним права власності на спадкове майно

Оскільки такі позовні вимоги є безпідставними через те, що позивач не звертався до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а нотаріус не відмовляв позивачеві у видачі такого свідоцтва.

Рівненський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу представника позивача на рішення місцевого суду, яким йому відмовлено у задоволенні позовних вимог до однієї з селищних рад Рівненщини про визнання права власності на спадкове майно після смерті батька.

Оскаржуючи судове рішення, представник позивача увагу колегії суддів акцентував на тому, що заявлений його довірителем позов повністю визнаний відповідачем і тим самим визнано обставини, які підлягали доказуванню, а тому суд першої інстанції, враховуючи норми Цивільного процесуального кодексу України, мав задовольнити позов. В апеляційній скарзі просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове — про задоволення позовних вимог повністю.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Суд встановив, що відповідно до витягу з протоколу засідання виконкому райради депутатів трудящих, спадкодавцеві вирішено продати хату колишнього чеха, як колгоспникові.

Факт передачі батьку позивача у постійну власність житлового будинку також підтверджується актом передачі майна на постійну власність від 21 березня 1951 року. З того часу і дотепер житловий будинок, господарські будівлі та споруди належали спадкодавцеві. Відповідно до даних земельно-кадастрової книги сільської ради земельна ділянка загальною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд рахується за покійним батьком позивача. Державний акт на цю земельну ділянку не видавався, а кадастровий номер не присвоювався.

Відомо, що після смерті батька у липні 2011 року позивач звернувся із заявою до приватного нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом щодо майна його батька, було заведено спадкову справу. У ній міститься заповіт, посвідчений приватним нотаріусом, відповідно до якого спадкодавець на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було та з чого воно не складалося, заповідав своєму синові.

Інші спадкоємці заяв про прийняття спадщини після смерті спадкодавця нотаріусу не подавали.

У матеріалах спадкової справи відсутні відомості про видачу позивачеві свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті спадкодавця.

Разом з тим нотаріус роз’яснив представникові позивача про необхідність прибуття до нотаріальної контори та надання оригіналів документів, що підтверджують повноваження, а також особисто подати заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім’я позивача, внести плату за вчинення нотаріальної дії та сплатити встановлені законодавством платежі, пов’язані з її вчиненням.

Матеріали справи не свідчать та судом не було встановлено, що дані роз’яснення були виконані стороною позивача.

І хоча позивач вчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, він не подав нотаріусові заяву про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно.

За таких обставин, колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції, що право позивача на спадкування ним після смерті батька житлового будинку та земельної ділянки ніким не оспорюється та ніким не було порушене. Позивач не позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом згідно з чинним законодавством.

З огляду на те, що позовні вимоги позивача про визнання за ним права власності на спадкове майно, що залишилися після смерті батька, є безпідставними, Рівненський апеляційний суд апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення місцевого суду — без змін.