Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Обман як спосіб шахрайства (ст. 190 КК України) може бути вчинений шляхом як активної, так і пасивної поведінки обвинуваченого. Зокрема, обман у письмовій формі, що вчиняється шляхом активної поведінки, може полягати у повідомленні (зазначенні в заяві) завідомо неправдивих відомостей, що стали підставою для нарахування соціальної допомоги, а обман у письмовій формі, що вчиняється шляхом пасивної поведінки, – у неповідомленні (незазначенні) обвинуваченим відомостей, що є підставою для фактичного припинення нарахувань та виплат призначеної соціальної допомоги.
Про це йдеться в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, який частково задовольнив касаційну скаргу прокурора на судові рішення у кримінальному провадженні особи, обвинуваченої в шахрайстві (ч. 1 ст. 190 КК України).
Орган досудового розслідування обвинувачував особу в тому, що вона продовжила отримувати страхові виплати за свого батька, не повідомивши органи, які здійснювали нарахування та виплату щомісячних страхових виплат у зв’язку із стійкою втратою професійної працездатності, про те, що її батько помер. Внаслідок цього особа заволоділа шляхом обману бюджетними коштами у вигляді соціальної допомоги. Відповідно до вироку місцевого суду, який апеляційний суд залишив без змін, особа була визнана невинуватою.
ККС ВС скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, вказавши таке.
Правильність правової оцінки поведінки особи, котра отримує матеріальну допомогу, не маючи за законом на це права, безпосередньо залежить від належного з’ясування наявності елементів складу такого злочину, як шахрайство. Для закінченого складу цього злочину потрібне заволодіння майном, що й мало місце в зазначеному кримінальному провадженні.
Висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність того, що в діях особи був склад інкримінованого їй злочину, є необґрунтованими. Адже жінка фактично визнала, що отримала батькову картку від брата, який дозволив їй користуватися нею після смерті батька. Крім того, визнала, що їй було відомо про отримання батьком соціальних виплат, а з березня 2018 року вона знімала кошти із зазначеної картки для себе, тому що не мала обов’язку повідомляти державні органи, які здійснювали нарахування та виплату її батькові щомісячних страхових виплат, про смерть останнього.
До того ж висновки судів про те, що зняття готівкових коштів із картки батька обвинуваченої в банкоматах, здійснення безготівкової оплати за продукти харчування та переказ коштів із цієї картки на картку обвинуваченої після смерті її батька не доводить об’єктивну сторону складу кримінального правопорушення у вигляді заволодіння державними коштами шляхом обману, не ґрунтуються на вимогах закону. Факт користування коштами особою, який не спростовується, свідчить про її умисні дії, спрямовані на обман для заволодіння цими коштами у потерпілої сторони.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги прокурора не навів в ухвалі суті всіх зазначених апелянтом доводів, ретельно їх не перевірив, не надав на них вичерпних відповідей і не мотивував належним чином свого рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення. Разом із тим наведену позицію апеляційного суду не можна вважати обґрунтованою ще й з огляду на те, що під час апеляційного розгляду кримінального провадження не було перевірено правильність з’ясування судом першої інстанції всіх обставин, які в силу ст. 91 КПК України належать до предмета доказування і впливають на кваліфікацію діяння.
Постанова ККС ВС у справі № 176/952/20 (провадження № 51-2219км21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/98368416.
За повідомленням прес-центру Верховного Суду
_03_03.png)
