Рівненський апеляційний суд захистив право позивачки на оформлення права власності на квартиру

Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу М. на рішення місцевого суду, яким позивачці відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири у14-поверхівці в Рівному, укладеного між будівельною організацією (далі — Забудовником) та громадянкою С., а також зобов’язати Забудовника у 5-денний строк передати позивачці всі необхідні документи  для проведення реєстрації права власності на об’єкт будівництва — квартиру. Просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Суд встановив, що у 2006 році громадянка Т. уклала із Забудовником договір пайової участі у будівництві житлового 14-поверхового будинку в Рівному.

За умовами Договору Забудовник зобов’язувався звести цегляний будинок, а після підписання Акта державної комісії про введення будинку в експлуатацію передати Учаснику його частку Об’єкта будівництва.

У 2009 році між Т. (Учасник) та Забудовником був укладений Додатковий договір № 1 до Договору пайової участі у будівництві житлового 14-поверхового цегляного будинку в Рівному. У зв’язку з неможливістю виконання будівництва у визначені строки, один із пунктів Договору було викладено в новій редакції. Мова йде про право Учасника переступити право вимоги за цим Договором на користь інших фізичних або юридичних осіб до фактичної здачі  в експлуатацію Об’єкта будівництва.

Своїм рішення місцевий суд у листопаді 2011 року задоволив позовні вимоги громадянки Т. до Забудовника про визнання майнових прав на житлові приміщення.

У вересні 2011 року Забудовник уклав Договір з іншою будівельною фірмою (відповідачем у справі) про передачу всіх своїх прав інвестора Забудовника з добудови, вводу в експлуатацію та розподілу площ у новозбудованому будинку.

У серпні 2012 року між громадянками Т. і М. укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого Т. відступила М., а остання набула право вимоги на суму пайового внеску, належне Т., і стала кредитором за Договором пайової участі у будівництві житлового 14-поверхового цегляного будинку в Рівному.

У серпні 2014 року рішенням Апеляційного суду Рівненської області, яке є чинним, встановлено, що у червні-липні 2008 року та в липні 2017 року Т. у повному обсязі сплатила пайовий внесок на рахунок Забудовника.

У 2016 році Забудовник зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру, після чого уклав Договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом.

Суд встановив, що громадянка Т., яка уклала інвестиційний договір, а пізніше право вимоги переуступила позивачці М., свої обов’язки за інвестиційним договором виконала повністю, внісши на рахунок Забудовникові грошові кошти, а Забудовник, порушивши договір, належним чином не виконав зобов’язань щодо здачі об’єкта фінансування в експлуатацію, передавши їх у 2006 році іншій будівельній фірмі.

За повної сплати вартості об’єкта будівництва позивач є власником майнових прав за інвестиційним договором. Такі передумови є необхідними і достатніми для набуття права вимоги щодо переходу права власності на об’єкт будівництва.

Відповідач у справі не лише не виконав умов договору інвестування, він на підставі Декларації про готовність об’єкта до експлуатації зареєстрував за собою право власності на квартиру.

З огляду на сказане вище, позивачка є інвестором у будівництво спірної квартири на підставі договору, який є чинним та у встановленому порядку не був визнаний недійсним. Оскільки вартість квартири повністю оплачена, позивачка має право після введення будинку в експлуатацію оформити право власності на спірну квартиру, а тому у Забудовника не було законних підстав реєструвати за собою право власності на спірну квартиру та в подальшому відчужити її.

Зважаючи на такі обставини справи, суд апеляційної інстанції рішення місцевого суду скасував. Позов громадянки М. до Забудовника про визнання правочину недійсним — задовольнив, визнав недійсним Договір купівлі-продажу квартири, укладений відповідачем із громадянкою С..