Рівненський апеляційний суд захистив право агентства на отримання грошової винагороди

Оскільки позивач, порушивши умови договору про надання послуг, без відома Виконавця  здійснив відчуження об’єкта і в повній мірі скористався всіма своїми правами на розпоряджання квартирою.

Із матеріалів справи відомо, що у травні 2020 року між позивачем та директором Товариства з обмеженою відповідальністю укладено договір про надання послуг. За умовами цього договору, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов’язок сприяти відчуженню квартири в одному з міст Рівненської області, яка належить Замовнику на підставі договору купівлі-продажу.

Одним із пунктів договору визначено, що розмір винагороди Виконавця за договором становить 5% від остаточної ціни об’єкта, але не менше 1 300 доларів США. Зазначені кошти Замовник зобов’язувався сплатити  Виконавцеві на вказаний у договорі рахунок протягом 3 банківських днів, наступних за підписанням основного договору або акту приймання-передачі наданих за договором послуг.

Спір виник через дії позивача, який без відома Виконавця, не виконавши фінансових зобов’язань, та у порушення умов договору здійснив відчуження об’єкта і в повній мірі скористався всіма своїми правами на розпоряджання квартирою.

У лютому 2021 року позивач звернувся до місцевого суду з позовом до ТзОВ про визнання договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що укладений договір про надання послуг суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки розмір винагороди визначено в іноземній валюті без визначення його еквівалента. Більше того, в договорі не зазначено рахунка, на який мала проводитися оплата.

Оскільки суд першої інстанції відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог, він оскаржив судове рішення до Рівненського апеляційного суду. В апеляційній скарзі просив рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників судового розгляду, апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суд правильно з’ясував, що Позивач (Замовник) порушив один із пунктів договору, у  якому гарантував Виконавцеві та підтвердив, що на момент укладення договору, протягом строку його дії та під час укладення основного договору об’єкт (квартира) без відома виконавця не буде  відчужена в будь-який спосіб: проданим, переданим безкоштовно, подарованим, заставленим.

Позивач не просто вів переговори з покупцем квартири, в результаті яких продав об’єкт нерухомості, але й не повідомив про це Виконавця.

У договорі ж передбачено, що в разі самостійного продажу Замовником об’єкта нерухомості або відмови від продажу даного об’єкта під час дії даного договору, Замовник зобов’язувався виплатити Виконавцеві винагороду в розмірі 5 % від остаточної ціни об’єкта, але не менше 1 300 доларів США

Більше того, умови спірного договору свідчать, що позивач як споживач послуг мав можливість відмовитися від послуг відповідача під час його дії.

Встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору. Залишаючи рішення місцевого суд без змін, колегія суддів взяла до уваги ту обставину, що відповідно до частин 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Незалежно від визначеної сторонами валюти зобов’язання, валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов’язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 686/843/16-ц та від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16-ц.