Рівненський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду про позбавлення відповідача батьківських прав

Оскільки позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.  А відповідно до практики Європейського суду з прав людини, факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Рівненський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу відповідача на рішення місцевого суду, яким задоволено позов колишньої дружини про позбавлення його батьківських прав. В апеляційній скарзі відповідач заперечує законність позбавлення його батьківських прав щодо 10-річного сина та пояснює, що він хоч і має заборгованість за спліти аліментів за рішенням суду від 2012 року, при змозі бачиться з сином та бере участь у його вихованні. Додає, що позивачка виїхала з постійного місця проживання, не повідомивши його про нову адресу, а зустрічі з сином відбуваються лише за її згодою. Просив колегію суддів скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове — про відмову в позові за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм місцевим судом належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, заслухавши учасників судового розгляду, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи відомо, що сторони є батьками 10-річного сина. Через рік після народження хлопчика подружжя розірвало шлюб та за рішенням місцевого суду з відповідача стягнуто аліменти на користь колишньої дружини  на утримання сина  в розмірі 30% всіх видів заробітку і до досягнення дитиною повноліття.  

Оскільки накопичився борг зі сплати аліментів, позивачка звернулася до суду з позовом про позбавлення колишнього чоловіка батьківських прав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції з-поміж інших аргументів позивачки взяв врахував  висновок органу опіки та піклування, котрий вказує на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо спільною з позивачкою дитини.

Разом з тим, у судовому засіданні в Рівненському апеляційному суді  представник органу опіки та піклування пояснила, що вважає недоцільним позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітнього сина та зауважила, що умисної поведінки батька щодо невиконання ним батьківських обов’язків з виховання та утримання дитини не виявлено, а тому відсутні підстави для вжиття щодо відповідача такого крайнього заходу сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей, як позбавлення батьківських прав.

Скасовуючи рішення місцевого суду, колегія суддів, як і суд попередньої інстанції, не встановила винної поведінки відповідача, яка б виявилася в умисному та злісному ухиленні від виконання своїх батьківських обов’язків. Відповідач мав об’єктивні причини, що перешкоджали йому особисто безперешкодно спілкуватись із сином та повноцінно брати участь у його вихованні, оскільки проживання дитини з матір’ю в іншому місці і можливість спілкування із нею виключно за попереднім дозволом матері є перешкодою для вільного й необмеженого спілкування з дитиною та повноцінної участі у її вихованні.

Що стосується наявної заборгованості відповідачами за аліментами на користь позивачки на утримання малолітнього сина, то ця обставина не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції застосував Конвенцію та практику Європейського Суду як джерела права. Відповідно до нього факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Більше того, при розгляді такої категорії справ, апеляційний суд взяв за основу ту обставину, що між інтересами дитини та батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.