Рівненський апеляційний суд захистив право позивачки на користування майном

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що виселення відповідачів зі спірного будинку, власником якого є позивачка, не буде порушувати їхніх конституційних прав, оскільки відповідачі мають інше житло за місцем своєї реєстрації, а відтак виселення їх із спірного помешкання без надання іншого житла не порушує права на житло, гарантованого державою забороною від неправомірного втручання.   

До Рівненського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника відповідачки на рішення місцевого суду, яким задоволено позов позивачки про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення.

В апеляційній скарзі йшлося про незаконність та необґрунтованість судового рішення, яке порушує права неповнолітнього сина відповідачки, оскільки виселення зі спірного будинку призведе до погіршення істотних умов проживання,  в тому числі і зменшення розміру житлової площі на одну особу. Більше того, згідно з Висновком органу опіки та піклування, котрий проводив обстеження умов проживання дитини, визначено, що виселення малолітньої дитини зі спірного помешкання є недоцільним. Представник відповідачки просив суд рішення місцевого суду скасувати як незаконне та ухвалити нове судове рішення.

Відхиляючи апеляційну скаргу представника відповідачки та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів взяла до уваги наступні обставини справи.

Позивачка із 2017 року є власником житлового будинку одному з районів Рівненської області на підставі Договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями. Це підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

У спірному будинку на даний час проживають відповідачі, що, на думку позивачки, порушує її право власника, за захистом якого вона і звернулась до суду з цим позовом, оскільки має намір після завершення навчання у столиці України переїхати на постійне місце проживання до свого будинку.   

Суд також встановив, що власниця спірного будинку не надавала згоди на вселення відповідачів у будинок. Більше того, вони не зверталися до відповідачки за отриманням такої згоди, а відповідачці у справі належить будинок на праві спільної сумісної власності, який розташований у цьому ж населеному пункті.

Наведені обставини безумовно вказують на те, що виселення відповідачів із спірного будинковолодіння, власником якого є позивачка, не буде порушувати їхніх конституційних прав на житло.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги відповідачів щодо порушення їхнього гарантованого права на житло, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Частиною третьою статті 116 Житлового кодексу України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли житлове приміщення, виселяють без надання їм іншого житла.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов’язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Така правова позиція визначена у справі № 6-2010цс16.

За таких обставин право позивачки вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю шляхом виселення осіб, які його порушують, є обґрунтованим та підлягає до задоволення судом.

Покликання апеляційної скарги на те, що виселення відповідачів із спірного помешкання порушує права дитини, апеляційним судом відхиляються як такі, що не відповідають обставинам справи та суперечать положенням закону України «Про охорону дитинства». Саме ч.3 ст. 11 передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Окрім цього, встановлено, що у відповідачів у наявності є житловий будинок.

Таким чином, обов’язок і відповідальність за створення належних умов для проживання дитини покладається на її сімю, тобто в даному випадку на батьків.

З огляду на наведене, апеляційний суд критично оцінив Висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності виселення малолітньої особи та відповідні покликання апеляційної скарги на нього як на доказ неможливості виселення відповідачів.