Апеляційний суд відмовив у скасуванні розпорядження про приватизацію житла та свідоцтва про право власності

Колегія суддів Рівненського апеляційного суду залишила без змін рішення місцевого суду та відмовила скаржнику у скасуванні розпорядження про приватизацію житла через відсутність доказів, котрі б довели обставини, на які він посилається.

До місцевого суду звернувся позивач з вимогою визнати недійсним розпорядження про приватизацію квартири та свідоцтва про право власності на житло, посилаючись на порушення своїх прав на цю квартиру та  відсутність згоди на його приватизацію.

У 2000 році батько позивача приватизував квартиру, яку він займав з членами своєї сім’ї на умовах найму на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», однак до учасників приватизації позивача не включено.

Позивач у своїй позовній заяві вказує, що хоч і був зареєстрований за іншим місцем проживання (у квартирі дружини) на момент приватизації, однак, періодично проживав у спірній квартирі з різних причин.

Саме тому позивач вважає, що протиправно був виключений із учасників приватизації.

В липні 2021 року місцевий суд відмовив позивачеві у задоволенні його вимог, мотивуючи своє рішення відсутністю належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження факту постійного проживання позивача у спірному житлі на час прийняття рішення про приватизацію, у зв’язку з чим відсутні й підстави для висновку про порушення прав позивача.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Рівненського апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та беручи до уваги встановлені обставини справи в сукупності із доказами, якими вони підтверджуються, а також нормами закону, якими вони врегульовані, колегія суддів не знайшла підстав для висновку про те, що в даному спорі має місце порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся.

В апеляційній скарзі відсутні будь-які докази, які б спростували висновки суду першої інстанції, обґрунтування фактично продубльовані з позовної заяви та зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи. Також скаржник посилається на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції, та який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції чинній на час приватизації спірної квартири), передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Житлового Кодексу УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Зазначена стаття передбачає випадки, коли за тимчасово відсутнім наймачем зберігається житлове приміщення понад зазначений строк, однак не містить посилань на факт одруження, переїзд та зміну місця реєстрації особи як на підставу такого збереження за нею житла.

Згідно ст. 29 Цивільного Кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло (житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті), в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Встановлені судом обставини справи в сукупності із доказами, якими вони підтверджуються, а також нормами закону, якими вони врегульовані, не дають суду підстав для висновку про те, що в даному спорі має місце порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Приватизація спірного житла була проведена у відповідності з вимогами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», зокрема, в частині включення до членів сім'ї наймача тих осіб, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло, а також з дотриманням положень Житлового Кодексу УРСР щодо правових підстав та строків збереження за особою житла, в якому вона не проживає.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо обставин справи, характеру правовідносин, які виникли між сторонами та із застосованими правовими нормами при вирішенні даного спору, тому рішення місцевого суду залишив без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.