Рівненський апеляційний суд захистив право позичальника на розпоряджання своїм майном

Оскільки належне виконання основного зобов’язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Суду відомо, що у 2019 році між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю (далі — ТзОВ) був укладений Договір безпроцентної позики грошових коштів на значну суму, посвідчений приватним нотаріусом.

Для забезпечення боргових зобов’язань за Договором позики між сторонами був укладений договір іпотеки, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно, що належить на праві власності боржникові.

Відповідно до договору позики, позичальник зобов’язувався окремими траншами погасити борг до кінця 2021 року, в повному обсязі.

У матеріалах справи містяться платіжні документи, які підтверджують, що позичальник боргові зобов’язання виконав раніше, у вересні 2021 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомості, майно позичальника все ще перебувало в іпотеці, а відтак не знято заборони відчуження з предмета іпотеки.

Позивач звернувся до місцевого суду з позовом до ТзОВ про визнання Договору іпотеки припиненим та скасування запису про обтяження.

Суд першої інстанції задовольнив позов частково, визнавши припиненим Договір іпотеки, в решті позовних вимог суд позивачеві відмовив.

Не погодившись із судовим рішенням, ТзОВ оскаржило його до Рівненського апеляційного суду. В апеляційній скарзі наполягало на скасуванні судового рішення та ухваленні нового — про відмову в задоволенні позову. Апелянт увагу колегії суддів акцентував на тому, що позивач не звернувся з заявою про отримання довідки про повернення позики та не надав відповідачеві розрахункових документів, які б підтверджували повернення позики, тому й не вчинялись необхідні дії щодо припинення договору іпотеки та зняття обтяжень іпотечного майно.

Залишаючи апеляційну скаргу ТзОВ без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у зв’язку з повним поверненням позивачем позики для відповідача. 

За положеннями частини першої статті 593 Цивільного кодексу України припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов’язання презюмується. Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі цієї статті Кодексу не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Встановлення факту припинення основного зобов’язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (аксесорних) зобов’язань за договорами іпотеки.

Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов’язання за договором.

Вказаний правовий висновок висловив Верховний Суд України у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) — це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п’ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору).

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п’яти днів зобов’язаний подати держателю або реєстратору Держаного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов’язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Під час застосування наведених вище норм права підлягає врахуванню також правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі         № 711/4556/16-ц, провадження № 14-88цс19 (пункти 54, 68-70).

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов’язання за договором позики є перешкодами в реалізації власником права розпорядження відповідним майном.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що належне виконання основного зобов’язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.