Рівненський апеляційний суд постановив скасувати судове рішення у справі про стягнення шкоди

Покладення обов’язку з  відшкодування шкоди на особу, що уклала договір страхування і сплатила страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

До Рівненського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга від представника відповідача на рішення суду першої інстанції у справі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі –ДТП). В ході дослідження матеріалів справи колегією суддів було встановлено ряд обставин.

В січні 2018 року на території Рівненської області сталася ДТП за участі автомобілів «ВАЗ 21011» та «Шевроле Авео», останній в результаті автомобільної аварії зазнав механічних пошкоджень.

В лютому 2018 року постановою місцевого суду було закрито кримінальне провадження відносно відповідача та встановлено, що ДТП сталася в результаті порушення останнім правил дорожнього руху. Той же місцевий суд в жовтні 2018 року постановив закрити провадження в справі по притягненню до адміністративної відповідальності відповідача  за ст.124 КУпАП  у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Позивач, в свою чергу звернувся до страхової компанії відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, на що було отримано відмову ліквідатора страховика у виплаті страхового відшкодування, у зв’язку із прийняттям рішення про ліквідацію страховика та пропуском строку на подання документів на включення до реєстру кредиторів, із одночасним зазначенням, що дану дорожньо-транспортну пригоду визнано страховим випадком та визнано вину особи – відповідача у справі.

За вказаних обставин, представник позивача, посилаючись на приписи норм права, що містяться у статтях 22, 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України просив у судовому порядку стягнути з відповідача вартість відновлювального ремонту автомобіля разом з супутніми витратами по звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту, інфляційних збитків та трьох відсотків річних в порядку частини другої статті 625 Цивільного Кодексу України, а всього 95 651 гривню 79 копійок матеріальної шкоди та в порядку статті 23 Цивільного Кодексу України моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень, а також вирішити питання витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково, з відповідача стягнуто матеріальну шкоду, моральну шкоду, витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір в загальній сумі 87 226 гривень 31 копійку.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що на даний час страхова компанія перебуває у стані припинення, у зв’язку з чим єдиним справедливим та ефективним способом захисту порушеного права позивача є звернення з позовом безпосередньо до завдавача шкоди. Такий підхід, на переконання суду першої інстанції, за встановлених обставин справи, буде справедливим, забезпечить отримання потерпілою особою реального відшкодування завданої в ДТП шкоди та забезпечить відновлення її прав.

Не погодившись з рішенням місцевого суду, представник відповідача подає до Рівненського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій наголошує на тому, що відповідач не являється належним відповідачем у даній справі, оскільки його цивільно-правова відповідальність на час ДТП (настання страхового випадку) була застрахована на підставі полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а отже обов’язок з відшкодування шкоди покладається саме на страховика.

Покликаючись на пункти 20.2, 20.3 Закону України « Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» представник відповідача вказує, що у разі ліквідації страховика за його власним рішенням, а також за рішенням визначених законом органів, затверджені у договорі обов’язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія.

Обов’язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та\або майна, приймає на себе Моторне транспортне страхове бюро України (далі –МТСБУ). Виконання обов’язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на, умовах визначених вище згаданим законом. Тому, представник відповідача переконаний, що обов’язок з виконання договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладається на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а в разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.

Втрата страховиком членства в МТСБУ та позбавлення права на здійснення страхової діяльності не припиняє обов’язку виконати свої зобов’язання згідно з укладеними договорами  обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Дослідивши матеріали справи та доводи представника відповідача, а також, не погоджуючись з висновками місцевого суду, колегія суддів Рівненського апеляційного суду прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Частиною четвертою ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі №14-176цс18. Суд констатував, що спрямовування судової практики шляхом неврахування наявності договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності при вирішенні  питання про відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність відповідно до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», нівелює існування цього правового інституту як такого.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за вище згаданим договором, можливе лише за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), або ж розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Місцевий суд помилково не врахував зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, оскільки у справі №755/18006/15 Велика Палата Верховного Суду дослідила саму суть ефективності такого правового інституту як страхування відповідальності. Ключовим у вказаній постанові є те, що покладання обов’язку з  відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплатив страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Тому, такий висновок Верховного суду підлягає застосуванню до спірних правовідносин у даній справі.

Що стосується припинення діяльності страхової компанії шляхом ліквідації у добровільному порядку, а також втрати статусу асоційованого члена МТСБУ, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У пункті 41.1 ст.41 Закону України « Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду у разі її заподіяння у разі недостатності коштів та майна страховика – учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов’язань за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

У пунктах 52.1., 52.5., ст. 52 цього ж Закону вказано, що членство страховика в МТСБУ припиняється у разі виключення такого страховика із членів МТСБУ або втрати цим страховиком статусу асоційованого члена МТСБУ. Страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов’язаний виконати свої зобов’язання згідно з укладеними договорами.

Відповідно до п.51.7 ст.51 вище зазначеного Закону, у разі ліквідації страховика або визнання його неплатоспроможним (банкрутом), страховик зобов’язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності. При цьому такий страховик зобов’язаний  перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій з цього виду страхування.

За таких обставин, відмова страхової компанії позивачу на включення до реєстру кредиторів та у виплаті страхового відшкодування жодним чином не виключає права позивача та/або його представника звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.

Разом з цим, позивачем не залучено до розгляду справи у якості відповідачів ні страхову компанію відповідача, ні її ліквідатора, ні МТСБУ, а обов’язок з відшкодування матеріальної шкоди фактично покладено на відповідача, який уклав відповідний договір страхування, що суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що в силу ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України, є підставою для задоволення апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції скасовано,  ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог представника позивача до відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.