Чвари та непорозуміння — замість батьківського захисту і піклування

Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення місцевого суду, яким позивачці відмовлено у задоволенні позовних вимог до батька їх спільного сина про позбавлення батьківських прав. Суд апеляційної інстанції, як і суд попередньої інстанції, вважає, що родинний зв’язок між батьком і сином можливо відновити, тому немає необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення його батьківських прав.

Суду відомо, що у позивачки та відповідача, які не перебували в шлюбі, наприкінці 2014 року народився син. Нині хлопчику 7 років, він проживає з мамою, а між його батьками весь час точаться сварки, які погіршують психологічний стан хлопчика та формують негативну модель спілкування між чоловіком і жінкою.

Заочним рішенням місцевого суду у вересні 2017 року з відповідача було стягнуто на користь матері аліменти на утримання сина, які він сплачує частково. Суд зобов’язав відповідача виплати здійснювати щомісячно й аж до досягнення дитиною повноліття.

Іншим рішенням суду першої інстанції у грудні 2019 року задоволено заяву позивачки про видачу обмежувального припису та видано такий припис стосовно відповідача на строк 6 місяців.

Оскільки відповідач порушив обмежувальний захід, у травні 2020 року за цим фактом розпочато кримінальне провадження.

У матеріалах справи є лист виконавчої служби про існуючий борг зі сплати аліментів, і складає він понад 50 тисяч гривень.

Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 465/3694/14-ц зазначив, що існування заборгованості зі сплати аліментів та невідвідування відповідачем навчального закладу дитини протягом одного навчального року (саме на цих обставинах увагу суду акцентувала позивачка в апеляційній скарзі, авт.), у повній мірі не може свідчити про ухилення батьків від виконання своїх обов’язків.

У травні 2020 року позивачка звернулася до суду із позовом до відповідача про позбавлення його батьківських прав.

Оскільки місцевий суд відмовив їй у задоволенні позовних вимог, вона оскаржила це судове рішення до Рівненського апеляційного суду, наполягаючи на скасуванні та ухваленні нового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, а також заслухавши думку сторін, прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги позивачки.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду щодо відступлення від висновку органу опіки та піклування міської ради про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим. У ньому відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов’язків щодо сина. Не наведені в ньому й обставини про намагання вказаного органу, як відповідального за захист прав дітей, об’єктивно визначити ставлення батька до дитини та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси малолітньої дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов’язковим для суду. Ця позиція викладена у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 року в справі № 753/2025/19.

Разом з тим, із зазначеного висновку органу опіки та піклування вбачається, що батько дитини заперечує щодо позбавлення його батьківських прав. Більше того, у 2018 році він звертався до служби у справах дітей Рівненського міськвиконкому із заявою про усунення перешкод у спілкуванні з сином. Розпорядженням міського голови було визначено спосіб його участі у вихованні сина. Крім того, відповідач звертався до служби у справах дітей із заявою про проведення профілактичної роботи з матір’ю сина у зв’язку з тим, що вона не виконує розпорядження міського голови та чинить перешкоди у спілкуванні з сином.

Досліджені судом докази у своїй сукупності свідчать про наявність стійких конфліктних стосунків між позивачем та відповідачем, однак вони не дають підстав для висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Ці чвари і непорозуміння негативно впливають на психологічний та духовний розвиток дитини.

Вітчизняним та міжнародним законодавством передбачено, що саме батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об’єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. 

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову, місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність беззаперечних доказів винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним своїх батьківських обов’язків.

Колегія суддів вважає, що родинний зв'язок між батьком і сином можливо відновити, а тому не вбачається доведеності обставин для застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і дитини.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.