Рівненський апеляційний суд відстояв право позивача вільно розпоряджатися належним йому майном

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні,  то виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням зобов’язання. 

У квітні 2021 року позивач звернувся до місцевого суду із позовом до фінансової установи про припинення обтяження та вилучення запису про іпотеку квартири.

Свої вимоги він обґрунтовував тим, що в липні 2005 року між ним та банком було укладено кредитний договір на купівлю житла, відповідно до якого забезпеченням виконання позичальником своїх боргових зобов’язань за даним договором виступає іпотека квартири. Зазначено, що у серпні 2008 року позивач повністю погасив заборгованість за кредитним договором, що підтверджує довідка , видана цією фінансовою установою.

Однак, у березні 2021 року позивачеві стало відомо, що не зважаючи на виконання зобов’язань за кредитним договором,  іпотекодержатель не зняв заборону на відчуження належного йому нерухомого майна та не припинив  запису про іпотеку на квартиру.

У відповідь на звернення позивача щодо зняття заборони на відчуження було повідомлено, що право вимоги за договором відступлено банком на користь іноземної компанії. Одночасно банк проінформував, що згідно з загальнодоступною інформацією, розміщеною в мережі Інтернет, дана іноземна компанія ліквідована в 2017 році, у зв’язку з чим банк не має можливості задовольнити його звернення, вжити заходів щодо зняття заборони на відчуження нерухомості і рекомендує для вирішення даного питання звернутися до суду.

Рішенням місцевого суду від серпня 2021 року позивачеві було відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо припинення обтяження та вилучення запису про іпотеку квартири.

Своє рішення суд першої інстанції пояснює тим, що позивач не зміг належним чином довести, що не був повідомлений про відступлення відповідачем права вимоги за кредитом на користь іноземної компанії, а   фінансова установа не є належним відповідачем у справі, адже згідно письмових підтверджуючих доказів іпотекодержателем є іноземна компанія, банк не виступає її правонаступником та не має належних повноважень для зняття заборони щодо розпорядження спірним майном.

З таким рішенням місцевого суду позивач не погодився. У апеляційній скарзі зазначив, що про факт передачі права вимоги за іпотечним та кредитним договорами іноземній компанії його жодного разу не повідомляли, що є порушенням пункту 2.3.10 кредитного договору та ч.2 ст. 24 Закону України «Про іпотеку».

Наголосив, що виконання ним договірних зобов’язань по поверненню кредиту та сплати відсотків і після лютого 2007 року (дати відступлення прав іноземній компанії), здійснювалось на користь банку, тобто первісного кредитора, при цьому, відповідач приймав таке виконання. Зміст довідки, виданої фінансовою установою у березні 2021 року, підтверджує та визнає факт повного погашення кредиту саме на користь цієї установи.

Також позивач вказує на те, що на його думку доведення факту належного повідомлення позичальника про відступлення права вимоги має покладатися на банк, а тому вважає висновок місцевого суду про це безпідставним.

Враховуючи повне виконання позивачем його зобов’язань за кредитним договором, припинення діяльності обтяжувача – іноземної компанії, а також відсутність її правонаступників за іпотекою, відсутні й підстави для заборони на відчуження належного йому житла, однак і припинити таке обтяження у позивача немає можливості.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановивши обставини справи та заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів Рівненського апеляційного суду прийшла до наступних висновків.

Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення дії іпотечного договору (частина 5 статті 33 Закону України «Про іпотеку»)

У частині першій статті 572 Цивільного Кодексу України іпотека визначена, як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з положеннями частини першої статті 593 Цивільного Кодексу України припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов’язання презюмується.

А отже, за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов’язання за кредитним договором припиняється як це зобов’язання, так і зобов’язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов’язання. При цьому, законодавець не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов’язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконання основного зобов’язання.

Статтею 516 Цивільного Кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. А, виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові при цьому , вважається належним виконанням.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов’язання за кредитним договором, отже має право на припинення обтяження свого майна, переданого в іпотеку задля забезпечення виконання кредитного зобов’язання.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплений принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування свої майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 391 Цивільного Кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки, за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов’язання за кредитним договором є перешкодами в реалізації власником права розпорядження відповідним майном.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, необхідно зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист.

За таких умов, суд вважає єдиним ефективним способом захисту прав позивача є звернення з вимогою до первісного кредитора про зняття іпотечного обмеження у зв’язку із повним виконанням основного зобов’язання.

На таких підставах і зважаючи на неврахування судом першої інстанції відсутності у позивача іншого способу захисту порушеного права, колегія суддів Рівненського апеляційного суду задовольнила апеляційну скаргу позивача.

Рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги позивача до банку про припинення обтяження та вилучення запису про іпотеку квартири – задоволено.