Відмова водія від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності

Директор одного з рівненський товариств з обмеженою відповідальністю в апеляційному порядку спробував спростувати факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння.

В Рівненському апеляційному суді розглянуто апеляційну скаргу на постанову місцевого суду про притягнення жителя області до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

У своїй скарзі кермувальник зазначив, що він погоджувався пройти огляд на стан алкогольного сп’яніння на місці зупинки за допомогою спеціальних технічних засобів, однак всупереч вимогам законодавства працівники поліції не пропонували йому пройти такий огляд, а відразу наполягали на проходженні зазначеного огляду у медичному закладі. Оскільки дії та вимоги поліцейських здалися йому незаконними, водій вирішив не підкорюватися та залишатися у автомобілі, так як, пояснює – побоювався їх подальших дій.

А тому обвинувачений у вчиненні адміністративного правопорушення просить скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності в його діях подій і складу адміністративного правопорушення.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників справи, апеляційний суд прийшов до висновку про відхилення апеляційної скарги, з наступних підстав.

З наявного у матеріалах справи відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається, що працівники поліції при перевірці документів у водія виявили у нього явні ознаки алкогольного сп’яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, порушення координації рухів, заплутане мовлення, різку зміну кольору шкірних покривів.

На пропозицію пройти огляд на визначення стану алкогольного сп’яніння кермувальник погодився, однак у подальшому замкнувся в автомобілі і почав повністю ігнорувати дії працівників поліції.

Така поведінка, виражена в ухиленні від проходження огляду на стан сп’яніння, розцінюються апеляційним судом як відмова від проходження такого огляду, що є порушенням п. 2.5. Правил дорожнього руху.

Аргументи водія, про те, що йому не пропонувалося пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу суддя не прийняв, з огляду на його подальше ухилення від будь-якого огляду на стан алкогольного сп’яніння. Такі твердження скаржника розцінюються апеляційним судом як спосіб захисту, обраний з метою уникнення від відповідальності.

Факт вчинення вказаного правопорушення, за обставин викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, підтверджується сукупністю зібраних у справі доказів. Апеляційний суд не вбачає підстав аби вважати їх недопустимими.

Окрім того,  доказів на спростування висновків місцевого суду в апеляційній скаргі не наведено, матеріалами справи не встановлено, і в ході апеляційного розгляду не здобуто.

У рішенні по справі «О’Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов’язки у правовому полі.

Застосований місцевим судом до скаржника вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.

Враховуючи викладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст.245,251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, об’єктивно з’ясував обставини справи із урахуванням наявних та досліджених в судовому засіданні доказів та дійшов до правильного висновку про наявність у діях скаржника складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 цього кодексу.

А тому рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційна скарга-відхилена.