Пропуск строку позовної давності може призвести до позбавлення права на спадщину

Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким позивачеві відмовлено в задоволенні позовe про встановлення факту родинних відносин, визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на нерухоме майно. Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, однак відмовив у їх задоволенні у зв’язку з пропуском позивачем строків позовної давності.

Суду відомо, що рішенням місцевого суду вже встановлені родинні відносини між позивачем та його батьком, який помер у 2003 році. Така необхідність виникла через помилку в написанні однієї літери в прізвищі спадкодавця у свідоцтві про його смерть та, як наслідок, реалізації права позивача на спадщину, яка відкрилася після смерті батька.

У 2019 році позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки, яка діє в інтересах його 7-річного племінника, про встановлення факту родинних відносин, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на нерухоме майно.

Оскільки місцевий суд відмовив позивачеві у задоволенні його позовних вимог, він оскаржив судове рішення до Рівненського апеляційного суду. В апеляційній скарзі наполягав, що про порушення своїх спадкових справ дізнався у травні 2019 року — після звернення відповідачки до нього з позовом про усунення перешкод у користуванні майном, яке належить її неповнолітньому синові, його племінникові, на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове — про задоволення його позовних вимог.

Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників судового розгляду, прийшов до висновку про її відхилення та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Відомо, що батьки позивача, перебуваючи в шлюбі, звели будинок, відтак їх частки є рівними, оскільки це майно вважається спільною сумісною власністю. На момент смерті батька у будинку проживала мати, й три їх сини (серед них — позивач із сім’єю, авт.).

У 2008 році один із трьох синів звернувся в нотаріальну контору із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний житловий будинок та на грошовий вклад, що знаходився в одному з банків. У матеріалах спадкової справи міститься заява дружини спадкодавця, матері заявника, про відмову від належної їй частини спадкового майна на користь одного з синів. Спадкову справу було заведено та видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця, його синові.

Суд з’ясував, що нотаріус безпідставно прийняв заяву матері про відмову від прийняття спадщини після смерті чоловіка, оскільки така заява подана поза межами шестимісячного строку, визначеного законом.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що свідоцтво про право на спадщину  державним нотаріусом видано з порушенням закону.

Оскільки спадкоємець у 2016 році померла, відповідачка у справі, діючи від імені малолітнього сина, подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Таке свідоцтво нотаріус видав у 2018 році.

Крім того, представник відповідача подав до суду заяву, якою просив застосувати до позовних вимог позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У силу вимог ст.267 ЦК України вплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Більше того, сестра позивача у суді першої інстанції спростувала твердження позивача про те, що її брат не знав, що інший брат успадкував все майно батьків і бачив документ, виданий нотаріусом у 2008 році. Це свідоцтво про право на спадщину не оскаржувалось.

Враховуючи всі обставини справи, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до цих правовідносин строку позовної давності та відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом з цих підстав.

Також відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання за позивачем права власності на ½ частину спірного житлового будинку, оскільки вони є похідними від визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого у 2008 році.  

Приймаючи до уваги те, що у задоволенні позовних вимог про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом визнання права власності на ½ частину спірного житлового будинку відмовлено, то й відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про встановлення факту родинних відносин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.10.2020 року (справа №161/3933/18).