Невиконання боржником грошового зобов’язання є триваючим правопорушенням

А тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) виникає в позикодавця з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення й обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу відповідача, подану на рішення місцевого суду, яким частково задоволено позов банку про стягнення солідарно з апелянта (поручителя) та відповідачки заборгованості за кредитним договором за три останні роки. Просив судове рішення скасувати, а позовну заяву фінустанови залишити без розгляду.

Колегія суддів, ознайомившись із матеріалами цивільної справи та доводами апеляційної скарги, заслухавши учасників судового розгляду, прийшла до висновку про її відхилення.

Суду відомо, що у 2007 році відповідачка уклала з одним із банків кредитний договір та отримала позику в доларовому еквіваленті.

У забезпечення виконання позичальником зобов’язань за цим договором був укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідачка передала в іпотеку будинок, розташований в одному з міст Рівненської області. Нерухомість належить позичальниці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Крім того, між банком і апелянтом був укладений договір поруки для забезпечення виконання позичальницею кредитних зобов’язань.

У 2012 році фінустанова звернулась до місцевого суду із позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки, яку суд задоволив у повному обсязі.

Як результат — банк отримав повноваження, необхідні для здійснення продажу будинку, який був предметом іпотеки у кредитному договорі, для погашення всієї суми заборгованості.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв’язку з невиконанням рішення суду.

Залишаючи оскаржуване рішення суду без змін, Рівненський апеляційний суд погодився з позицією суду попередньої інстанції про недотримання боржником грошових зобов’язань у повному обсязі. Оскільки ж судове рішення місцевого суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок повернення боргу не виконане, то й договірні правовідносини сторін також не припинені. Тобто існує зобов’язання відповідачки сплатити заборгованість, а позикодавець має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення виконання рішення суду.

Не погодилась колегія суддів із доводами апелянта про припинення його зобов’язань за договором поруки у зв’язку з ухваленням рішення місцевим судом про звернення іпотеки за кредитним договором.

Таке твердження суперечить як обставинам справи, так і наведеним вище нормам закону, адже договір поруки укладався між Банком та відповідачем з метою забезпечення виконання саме зобов’язань за договором кредиту, який не припинений і зобов’язання за яким тривають, а відтак відсутні підстави для припинення правовідносин за договором поруки.

Невиконання боржником грошового зобов’язання є триваючим правопорушенням, а тому права на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у позикодавця з моменту порушення грошового зобов’язання за яким тривають, а відтак відсутні підстави для припинення правовідносин за договором поруки.

Застосування наведених вище правових норм відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Падати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц (№14-254цс19), а тому суд, у відповідності до ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України, враховує його при вирішенні даного спору.

У зв’язку з цим, стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання підлягає до стягнення в межах трьох років з дати звернення до суду.

Місцевий суд дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів як солідарних боржників у цих кредитних правовідносинах трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов’язань за кредитним договором в межах трирічного строку до моменту звернення до суду з цим позовом.