Рівненський апеляційний суд відмовив позивачеві у задоволенні позову про визнання права власності за набувальною давністю

Оскільки титульний власник спірного майна не відмовлявся від своїх прав на це майно.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу позивача на рішення місцевого суду, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за набувальною давністю на нежилу будівлю зерноскладу та залишків стін від колишнього навісу для зберігання зерна.

В апеляційній скарзі представник позивача наполягав на тому, що його клієнт у 2009 році добросовісно заволодів зерноскладом та навісом для зберігання зерна, тому просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів апеляційного суду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також заслухавши думку сторін, прийшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суду відомо, що рішенням місцевого суду від 21 квітня 2021 року, яке набрало законної сили, встановлено, що у грудні 2009 року між сільськогосподарським виробничим кооперативом (далі — СВК), розташованим в одному з районів Рівненської області, в особі арбітражного керуючого-ліквідатора та позивачем укладено договір купівлі-продажу майна.

Відповідно до умов договору, право власності на придбане майно — нежитлову будівлю зерноскладу та залишки стін від колишнього навісу для зберігання зерна — переходить до покупця з моменту оплати його вартості у повному обсязі та підписання акту приймання-передачі.

Договір підписаний сторонами, нотаріально не посвідчений та не зареєстрований у встановленому законом порядку.

Квитанцією підтверджується перерахування покупцем на рахунок СВК всієї суми за нерухоме майно.

Рішенням місцевого суду у квітні 2021 троку позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29 грудня 2014 року ліквідовано юридичну особу СВК.

Також суд встановив, що державна реєстрація права власності на паперових носіях на будівлю та споруди кооперативу не проводилась. Відсутні відомості про власника спірного майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Відомо, що позивач із 2010 року відкрито та безперервно користується і володіє зерноскладом та навісом.

Предметом розгляду у цій справі було визнання права власності на приміщення зерноскладу за набувальною давністю.

За результатами розгляду цивільної справи № 612/403/17, яка містить тотожні обставини із даною справою, Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року зробив наступні правові висновки.

Згідно зі статтею 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим нерухомим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом десяти років, набуває право власності на дане майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння, характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне), обставини, за яких виникло володіння спірним майном, та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння, а також юридичний статус спірного майна.

За набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Договір купівлі-продажу, на підставі якого позивач вступив у володіння спірним майном, сторони нотаріально не посвідчили, не зареєстрували у встановленому законом порядку, а його дійсність в судовому порядку встановлена не була.

Більше того, у матеріалах справи відсутні відомості щодо відмови від права власності на спірне майно його титульним власником — сільськогосподарським виробничим кооперативом.

Залишаючи рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд погодився з висновком про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки за набувальною давністю не може визнаватися право власності на майно, власник якого відомий і не відмовляється від своїх прав на це майно.

Позивач та СВК не оформили у відповідності до вимог законодавства перехід права власності на нежитлове приміщення. СВК від своїх прав на спірне нерухоме майно не відмовлявся, а позивач упродовж усього періоду володіння знав, хто є власником майна, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин статті 344 Цивільного кодексу України.