Суд поновив незаконно звільненого педагога на роботі

Та захистив його трудові права і гарантії.

Одразу дві апеляційні скарги надійшли до Рівненського апеляційного суду. Сторони оскаржували рішення місцевого суду, яким частково задоволено позовні вимоги позивача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

І якщо позивач в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Відділу освіти однієї з сільських рад Рівненщини середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути на його користь за цей період утричі більшу суму, ніж суд визначив у своєму рішенні, то відповідач у справі наполягав на скасуванні оскаржуваного рішення в частині стягнення.

Колегія суддів відхилила обидві апеляційні скарги, а рішення місцевого суду залишила без змін, вважаючи його обґрунтованим та законним.

До таких висновків апеляційний суд прийшов, вивчивши обставини спору, що виникли між сторонами, які перебували в трудових відносинах.

Із матеріалів справи відомо, що позивач у 2016 році був призначений районною державною адміністрацією на посаду вчителя за сумісництвом в одній із загальноосвітніх шкіл Рівненської області. За рік педагога попередили про зміну істотних умов праці.

Через два місяці після попередження, за поданням директора загальноосвітньої шкоди, внесеного до Відділу освіти сільської ради, позивача звільнили з займаної посади за статтею 43-1 Кодексу Законів України про працю (далі — КЗпП України). Це й стало підставою для звернення звільненого педагога до суду. 

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачами у справі — Відділом освіти сільської ради та навчальним закладом — допущені порушення трудового законодавства в частині процедури звільнення працівника закладу освіти, яка визначена положеннями ст. 26 Закону України «Про загальну середню освіту».

Відповідно до цієї статті, заступник керівника, педагогічні та інші працівники закладу загальної середньої освіти призначаються на посади та звільняються з посад керівником цього закладу.

Оскільки звільнення позивача відбулося на підставі подання директора ЗОШ наказом начальника Відділу освіти сільської ради, тобто всупереч зазначеному положенню Закону, то позивач підлягає поновленню на роботі як такий, чиє звільнення з роботи не мало законної підстави та чиї трудові права і гарантії були порушені.

Часткове задоволення позову обґрунтоване тим, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, який відповідно до ст. 235 КЗпП України підлягає стягненню на користь поновленого на роботі працівника, позивачем обрахований помилково, виходячи із заробітної плати не за останні два місяці перед звільненням, як це чітко передбачено п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, а з розрахунку заробітку на момент ухвалення судового рішення про поновлення на роботі.

Доводи позивача про те, що за період вимушеного прогулу його середній заробіток становить втричі більшу суму, ніж стягнув суд першої інстанції з відповідача, суперечить наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, довідці Відділу освіти сільської ради про розмір посадового окладу позивача на дату звільнення, а також довідці про доходи за два останні місяці перед звільненням, а тому судом до уваги не беруться.

Покликання апеляційної скарги Відділу освіти сільської ради на безпідставність стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заперечення наявності вимушеного прогулу колегія суддів також відхилила, оскільки встановленими обставинами справи підтверджено факт порушення трудових прав позивача та судом визнано його звільнення незаконним, оскільки відповідачами не дотримано процедури, передбаченої ст. 26 Закону України «Про загальну середню освіту».