Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Така норма затверджена статтею 120 Земельного кодексу України.
Суд встановив, що відповідно до рішення однієї з сільських рад Рівненського району громадянинові З. погоджено виготовлення технічної документації для видачі Державного акту на право приватної власності на земельні ділянки загальною площею 0,90 га: для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства.
У 2011 році приватне підприємство виготовило на замовлення З. технічну документацію із землеустрою щодо складання Державного акту на право власності на вказані земельні ділянки.
Завершити процедуру приватизації З. не встиг.
Після смерті З. сини спадкодавця прийняли спадщину й уклали договір розподілу спадкового майна, згідно з яким спадкоємцям перейшло у власність по ½ житлового будинку, а одному з синів — ще й земельна ділянка (пай) площею 4, 06 га в Рівненському районі.
Відповідно до рішення місцевого суду у 2017 році розділено в натурі вказаний житловий будинок з надвірними будівлями, відтак право спільної часткової власності на майно було припинено.
У 2020 році один із спадкоємців Л. звернувся до суду з позовом до сільської ради про визнання за ним права на завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації земельних ділянок в порядку спадкування за законом на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 2011 року, відповідно до якого його батькові надано згоду на виготовлення технічної документації. Однак через смерть завершити процедуру приватизації землі спадкодавець не встиг.
Брат позивача М. подав до суду зустрічний позов до тієї ж сільської ради та брата про визнання за ним права на завершення розпочатої процедури приватизації земельних ділянок в порядку спадкування за законом.
У задоволенні обох позовів суд першої інстанції відмовив.
Позивач Л., не погодившись із позицією місцевого суду, оскаржив це рішення до Рівненського апеляційного суду, наполягав на його скасуванні та ухваленні нового — про задоволення його позовних вимог за первинним позовом у повному обсязі.
Колегія суддів, дослідивши матеріали та обставини справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку про часткове її задоволення.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого суду про те, що спірної земельної ділянки, приватизацію якої розпочав нині покійний З., в даний час не існує, а спадкоємці не скористались правом на завершення розпочатої їх батьком процедури приватизації земельної ділянки. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що процедура приватизації цих земельних ділянок розпочата спадкодавцем у 2011 році, вже після втрати чинності Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» (на підставі Закону України № 139-V (139-16) від 14 вересня 2006 року).
Зазначене дає підстави для висновку, що у спадкоємців відсутнє право на звернення до суду з позовом про завершення розпочатої спадкоємцем процедури приватизації земельних ділянок в порядку спадкування за законом, і саме з цих підстав у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
До позивача Л., як особи, яка набула право власності на нерухоме майно в порядку спадкування, перейшло й право власності на земельну ділянку, на якій розташоване це майно, в порядку, визначеному ст. 120 Земельного кодексу України.
Оскільки місцевий суд у мотивувальній частині оскаржуваного рішення неправильно виклав підстави відмови у задоволенні позову позивача Л. до сільської ради про визнання за ним права на завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації земельних ділянок в порядку спадкування за законом, апеляційний суд рішення у цій частині скасував та відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог.
_03_03.png)
