Багатодітна мати не полишає спроб позбавити колишнього чоловіка батьківства

Після відмови місцевого суду у задоволенні її позову про позбавлення відповідача батьківських прав, позивачка оскаржила судове рішення в апеляційному порядку. Яке рішення прийняв Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів — читайте в статті.

Мати чотирьох дітей, троє з яких неповнолітні, після розлучення звернулася до суду першої інстанції з позовом до колишнього чоловіка про позбавлення його батьківських прав. Підставою для цього, на думку позивачки, стало ухилення відповідача від виконання батьківських обов’язків із виховання спільних дітей, відсутність матеріального забезпечення, несистематична сплата аліментів, в результаті чого утворилася значна заборгованість.

Оскільки суд першої інстанції залишив позов без задоволення, позивачка оскаржила рішення суду до Рівненського апеляційного суду. В апеляційній скарзі просила рішення скасувати та ухвалити нове — про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, вивчивши доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку про її відхилення.

Залишаючи рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд вважає його вмотивованим відсутністю належних та достовірних доказів свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов’язками, які б свідчили про ухилення від виховання дітей, і, як наслідок, про необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України (далі — СК України), тому позбавлення батьківських прав не буде відповідати меті цього заходу: захисту інтересів дітей та стимулювання батька до належного виконання своїх обов’язків, а також тим, що батько дитини виявляє намір спілкуватись із дітьми і проти позбавлення батьківських прав заперечує.

До матеріалів справи долучений висновок органу опіки та піклування міської ради Рівненської області, у якому йдеться про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Приймаючи таке рішення, місцевий суд зважив на те, а апеляційний суд з цим погодився, що позбавлення прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайній захід впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу не недобросовісних батьків.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Враховуючи це, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав щодо його трьох неповнолітніх дітей.

Батько дітей бажає спілкуватися з дітьми, проти позбавлення батьківських прав заперечує, про що свідчить заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав, викладені ним у відзиві на позовну заяву і пояснення відповідача в судовому засіданні в місцевому суді. Власне, відповідач зазначив, що бажає спілкуватися з дітьми, брати участь у їх вихованні, а також докладатиме максимум зусиль для своєчасної сплати аліментів на утримання дітей та погашення вже існуючої заборгованості з їх сплати.

Обставини, на які посилається позивачка як на підставу заявленого позову, зокрема, невиконання батьком батьківських обов’язків, не можуть слугувати достатнім обґрунтуванням для позбавлення батьківських прав, оскільки у таких правовідносин застосовуються інші норми права.

Доказів злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов’язків, на що посилалася позивачка, суду не надано, також у судовому засіданні не встановлено систематичності невиконання ним батьківських обов’язків або притягнення його в зв’язку з цим до адміністративної відповідальності. Натомість у своїй позовній заяві позивачка зазначає, що відповідач час від часу навідувався до дітей та привозив продукти харчування, однак в недостатній, на думку позивачки, кількості.

Матеріальний стан відповідача сам по собі не може бути пріоритетною підставою для позбавлення його батьківських прав з урахуванням обставин прояву відповідачем ініціативи та бажання спілкуватися з дітьми, піклуватися про них й брати участь у їх вихованні та утриманні.

Ні місцевий суд, ні суд апеляційної інстанції не встановив  винної поведінки відповідача, яка б виявилася в умисному та злісному ухиленні від виконання батьківських обов’язків.