Рівненський апеляційний суд відновив порушене право позивачки як власника на безперешкодне користування своєю власністю

Та зобов’язав відповідача усунути перешкоди в користуванні належною позивачці земельною ділянкою в одному з районів Рівненської області шляхом приведення межі, належної йому земельної ділянки, у відповідність до межі земельної ділянки останньої та усунення накладки.

Суд встановив, що позивачка є власником земельної ділянки з цільовим призначенням «для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», що підтверджується державним актом, виданим у 2003 році.

Жінка змушена була звернутись до місцевого суду з позовом до суміжного землекористувача про усунення ним перешкод у користуванні власністю, оскільки після геодезичного обміру земельної ділянки з’ясувалося, що земельні ділянки відповідача зареєстровані на частину її земельної ділянки, і таке накладення меж унеможливлює її правомірне користування своєю власністю, не дає можливості виготовити технічну документацію зі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та внести дані до Державного земельного кадастру.

З рішенням місцевого суду, який задовольнив позовні вимоги позивачки повністю, відповідач не погодився, тому оскаржив його до Рівненського апеляційного суду. Просив скасувати рішення та ухвалити нове — про відмову у позові за безпідставністю вимог та спливом позовної давності.

Оцінивши обставини справи у взаємозв’язку із нормами закону, що регулює такі правовідносини, апеляційний суд прийшов до переконання, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають до задоволення, а порушене право позивачки як власника на безперешкодне користування своєю власністю — відновлено.

Відхиляючи апеляційну скаргу відповідача, суд апеляційної інстанції погодився з вмотивованістю рішення місцевого суду, оскільки гарантія власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном закріплена конституційно, а зібрані у справі докази підтверджують, що межі земельної ділянки відповідача не відповідають ні фактичному розташуванню в геодезичних координатах (реєстрації), ні координатам, зазначеним в технічній документації на цю ділянку.

Відповідач основним аргументом в апеляційній скарзі зазначив помилковість висновку суду першої інстанції щодо позовної давності, про застосування якої він заявляв у цій справі.

Відмовляючи апелянтові і в цій частині, Рівненський апеляційний суд врахував, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов (позов власника, який є фактичним володільцем, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном) може бути пред’явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.

Такі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі №205/4349/16-ц, та в силу положень ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України є обов’язковими для врахування судом при розгляді справи.