Заповіт є одностороннім правочином

А тому до нього застосовуються положення законодавства, котрі передбачають випадки та умови, за яких правочин може бути визнано недійсним.

До Рівненського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга рівнянина на рішення місцевого суду, яким йому відмовлено у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним. В апеляційній скарзі увагу суддів позивач акцентував на тому, що заповіт суперечить волі заповідача, підпис підроблений, а сам правочин неналежно посвідчений. З наведених міркувань просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове  —  про задоволення позову в повному обсязі.

Суд встановив, що в 1994 році З. заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все, що на день його смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право — дружині, що підтверджується оригіналом заповіту, посвідченого державним нотаріусом.

У 2018 році З. помер. Спадкоємиця, яка на той час уже була розлучена із заповідачем, і спільних дітей у колишнього подружжя не було, прийняла спадщину, подавши відповідну заяву до приватного нотаріуса.

Після смерті брата позивач також подав заяву про прийняття спадщини, однак приватний нотаріус повідомила, що у спадковій справі знаходиться заповіт, яким охоплено всю спадщину та який складений він не на користь заявника.  

Це й стало підставою для звернення позивача до місцевого суду, а пізніше — й до апеляційного.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів цивільної палати з розгляду цивільних справ, дослідивши матеріали та обставини справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, прийшов до висновку про її відхилення.

Залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновком про те, що оскаржуваний заповіт був належним чином оформлений, з урахуванням передбачених чинним на той час законодавством вимог: складений у письмовій формі за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, із зазначенням місця та часу його складання, встановленням особи заповідача та його підписом у приступності нотаріуса  і посвідчений державним нотаріусом. Судове рішення обґрунтоване відсутністю належних та достовірних доказів протилежного, зокрема, невідповідності волевиявлення внутрішній волі заповідача та вчинення у заповіті підпису від імені заповідача іншою особою, на які послався в своєму позові позивач.

Покликання апелянта на те, що заповіт не підписаний його братом власноручно, не можуть слугувати підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки спростовуються обставинами справи.

Так, ухвалою місцевого суду у 2019 році у справі за клопотанням позивача була призначена судова почеркознавча експертиза щодо належності покійному З. підпису в заповіті. Матеріали цивільної справи Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр змушений був повернути до суду у зв’язку із несплатою позивачем виставленого рахунка за проведення судово-почеркознавчої експертизи.

Апеляційний суд відхилив клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки таке клопотання вже заявлялося в суді першої інстанції.

Більше того, ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції позивач не надав жодних доказів на підтвердження доводів про те, що волевиявлення З. не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Відхилив апеляційний суд і покликання апелянта на те, що розгляд цього спору повинен здійснюватися за положеннями Цивільного кодексу Української радянської соціалістичної республіки, а не Цивільного кодексу України.

За правилами цивільного судочинства, при вирішенні спорів щодо правовідносин застосовуються ті норми закону, які були чинними на момент їх виникнення. Дійсно, оскаржуваний заповіт вчинений у 1994 році, в час дії Цивільного кодексу Української РСР у відповідній редакції, однак спірні правовідносини виникли не в момент вчинення заповіту, а після смерті заповідача і відкриття спадщини, тобто на час дії Цивільного кодексу України.

Також суд на законних підставах відмовив позивачеві у викликові свідків, оскільки таку заяву до суду він подав не до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (як у цьому випадку), — до початку першого судового засідання, а вже на етапі розгляду справи по суті.