Право на стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживають діти

Оскільки троє неповнолітніх дітей мешкають з батьком, місцевий суд скасував судовий наказ про стягнення з нього на корись дружини аліментів на їх утримання, а натомість стягнув із відповідачки аліменти на користь позивача.

Суд встановив, що сторони у справі є батьками трьох неповнолітніх дітей.

Судовим наказом місцевого суду у справі за заявою відповідачки у травні 2018 року стягнуто з позивача на її користь аліменти на утримання дітей у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На час розгляду справи в Рівненському апеляційному суді сторони розлучились, проживають окремо, а їх спільні діти мешкають з батьком і перебувають на його утриманні.

Це й стало підставою для звернення позивача до суду з позовом до колишньої дружини про стягнення аліментів на утримання дітей, звільнення від сплати аліментів.

Оскільки суд першої інстанції задовольнив ці позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідачки оскаржив судове рішення в апеляційному порядку, наполягаючи на його скасуванні  в частині задоволення вимог про стягнення аліментів та ухваленні в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії судової палати з розгляду цивільних справ погодився з висновком суду першої інстанції про те, що в такому випадку сплачувати аліменти на утримання дітей має саме мати.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції застосував ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України, яка визначає способи утримання батьками дітей та встановлює, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення аліментів на користь батька на утримання дітей з огляду на те, що відповідачка періодично надає їм матеріальну підтримку та сплачує половину витрат, оскільки такі доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та достатніми доказами.

Надані стороною відповідача копії чеків з торговельних закладів не підтверджують, що ці кошти витрачені саме на дітей. Також не надала відповідачка суду фактів її участі у їх вихованні, організації відпочинку тощо.

Зважаючи на такі обставини, апеляційний суд прийшов до переконання про обґрунтованість висновку місцевого суду про стягнення аліментів з відповідачки на користь їхніх з позивачем трьох неповнолітніх дітей, однак вважає визначений розмір цих аліментів — 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку — таким, що суперечить положення ч.3 ст. 181 Сімейного кодексу України.

Тому Рівненський апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог позивача до відповідачки про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та стягнув з відповідачки на користь її колишнього чоловіка аліменти на утримання дітей у розмірі по 1 400 гривень на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ними повнолітня, одночасно звільнивши позивача від сплати аліментів за судовим наказом місцевого суду.