Виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню, внаслідок припинення кредитних зобов"язань у зв"язку із набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки

Рішенням Рівненського міського суду від 06 квітня 2022 року заяву Х.А. про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, залишено без задоволення.

На ухвалу суду представником Х.А. було подано апеляційну скаргу.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника Х.А. задоволено.

Скасовано ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 06 квітня 2022 року.

Заяву Х.А. про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виданий 12 квітня 2017 року Рівненським міським судом Рівненської області виконавчий лист, яким стягнуто з Х.А. на користь банку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року, яка утворилась станом на 24 березня 2013 року, та складається із тіла кредиту в розмірі 144 971 швейцарських франків 16 сантимів та процентів у розмірі 7 519 швейцарських франків 38 сантимів, а всього 152 490  швейцарських франків 54 сантимів і пені в сумі 23 419 гривень 54 копійки, і заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року, яка утворилась станом на 24 березня 2013 року, та складається із тіла кредиту в розмірі 203 002  швейцарських франки 24 сантими та процентів в розмірі 10 833 швейцарських франки 86 сантимів, а всього 213 836  швейцарських франків 10 сантимів та пені в розмірі 39 663  гривень 06 копійок, а також 16 862 гривні 60 копійок судового збору, понесеного при пред'явленні позову і поданні апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи свої висновки про задоволення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 березня 2017 року стягнуто з Х.А. на користь банку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року, яка утворилась станом на 24 березня 2013 року, та складається із тіла кредиту в розмірі 144 971  швейцарських франки 16 сантимів та процентів в розмірі 7519  швейцарських франки 38 сантимів, а всього 152 490 швейцарських франків 54 сантимів та пені в сумі 23 419 гривень 54 копійки.

Стягнуто з Х.А. на користь банку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року, яка утворилась станом на 24 березня 2013 року, та складається із тіла кредиту в розмірі 203 002 швейцарських франки 24 сантимів та процентів в розмірі 10 833 швейцарських франки 86 сантимів, а всього 213 836 швейцарських франка 10 сантимів та пені в розмірі 39 663 гривні 06 копійок.

Стягнуто з Х.А. на користь банку понесені витрати по оплаті судового збору при подачі позовів та апеляційної скарги в розмірі 16 862  гривень 60 копійок.

Як встановлено, спірні правовідносини про стягнення заборгованості виникли з невиконання Х.А. зобов'язань з повернення грошових коштів за договорами про надання двох споживчих кредитів від 07 червня 2007 року в сумі 294 633,64 швейцарських франки, що дорівнювало еквіваленту 1 222 099,97 грн., та в сумі 460 212,88 швейцарських франки, що дорівнювало еквіваленту 1 908 899, 98 грн.

При цьому виконання зобов'язань за вказаними обома кредитними договорами забезпечувалось договором іпотеки від 07 червня 2007 року, укладеним між банком та ТОВ "Ресторан …".

Іпотекою забезпечувалось в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань Х.А. за договорами про надання споживчих кредитів.

На виконання рішення апеляційного суду 12 квітня 2017 року Рівненським міським судом Рівненської області було видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні у Рівненському міському відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 липня 2019 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з банку на його правонаступника – Х. О.

Як з'ясовано, Х.О. набула прав нового кредитора як за двома договорами про надання споживчих кредитів від 07 червня 2007 року, так і прав нового іпотекодержателя за іпотечним договором від 07 червня 2007 року.

11 жовтня 2019 року Х.О. зареєструвала право власності на іпотечне майно, тобто на те, що було передане в іпотеку ТОВ "Ресторан …" для банку, а саме - приміщення кафе    згідно з Іпотечним договором від 07 червня 2007 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої Цивільного кодексу України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

При цьому за загальним правилом ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов’язання припиняється саме у зв'язку з належним його виконанням.

Натомість положення ст. 36 Закону України "Про іпотеку" передбачають таку самостійну підставу припинення зобов'язання як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя.

Частиною четвертою ст. 36 Закону України "Про іпотеку" у редакції Закону України від 03 липня 2018 року N 2478-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування", який набрав чинності 04 листопада 2018 року та введений в дію 04 лютого 2019 року, визначено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання:

            - боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя;

            - боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Ця правова норма є спеціальною і поширюється на зобов'язання, забезпечені іпотекою. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов'язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання. Це правило поширюється на всі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя щодо основного зобов'язання у повному обсязі, включаючи як основний обов'язок боржника, так і додаткові обов'язки, що існують в межах того ж самого зобов'язального правовідношення. Та обставина, чи залишилося після вказаного позасудового врегулювання фактично не виконаною будь-яка частина основного зобов'язання, правового значення не має.

Крім іншого, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 02 лютого 2022 року у справі №761/36873/18, вказує, що якщо кредитний договір забезпечений лише одним видом забезпечення – іпотекою, то кредитор і боржник повинні та мали право розраховувати, що заборгованість у випадку неповернення її боржником повинна та могла бути погашена в досудовому порядку саме за рахунок іпотечного майна. Тому кредитор повинен був діяти таким чином, щоб заборгованість була погашена за рахунок іпотечного майна в повному обсязі.

Саме з таких принципів виходив законодавець, застосувавши принцип недійсності вимог кредитора до боржника по завершенню досудового врегулювання (ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку").

Діючи добросовісно та обачливо, кредитор повинен був застосувати заходи досудового врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки таким чином, щоб вартість предмета іпотеки повністю або в більшій частині погасила заборгованість за кредитним договором, розуміючи, що наступні будь-які вимоги в цих правовідносинах будуть неможливі. Неможливість наступних вимог кредитора до боржника за за змістом норми закону, чинної на той момент, і таких фактичних обставин, які встановлено у спарві, свідчить про припинення зобов’язання боржника у кредитних правовідносинах виконанням. У зазначеному випадку неможливість пред’явлення наступних вимог у будь-якому обсязі до боржника свідчить про неможливість подальших правовідносин між кредитором і боржником, а тому слід дійти висновку, що зобов’язання боржника у таких кредитних правовідносинах припиняється.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як убачається, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам боржника про наявність підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, зважаючи на припинення його обов'язку перед стягувачем.

У цьому контексті поза увагою суду залишилася та обставина, що іпотекодержатель – Х.О. скористалася своїм правом, передбаченим договором іпотеки від 07 червня 2007 року, та 11 жовтня 2020 року зареєструвала за собою право власності на передане в іпотеку нерухоме майно у рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку", тобто вирішила питання шляхом позасудового врегулювання правовідносин на підставі договору.

Отже, унаслідок завершення позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, припинились зобов'язання за кредитними договорами, виконання яких забезпечувалось іпотечним договором.

Згідно із пунктом 5.4 Іпотечного договору у разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення його вимог договір є правовою підставою для реєстрації ним права власності на предмет іпотеки.

Тому здійснене стягувачем позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього припиняє виконання зобов'язання боржника за договором, за невиконання яких було стягнуто заборгованість у цивільно-правовому спорі та видано виконавчий лист.

При цьому правильність вирішення заяви боржника про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа, не залежить від встановлення тих обставин, чи відбулося повне погашення боргу за рахунок вартості іпотечного майна, набутого стягувачем (іпотекодержателем) у власність у позасудовому порядку.