Рівненський апеляційний суд відмовив позивачці у задоволенні позову про усунення відповідача від права на спадкування після смерті батька

надання допомоги спадкодавцю та не довела, що він вчиняв умисні дії чи бездіяв з метою ухилитися від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу батькові.

Рівнянка тривалий час перебувала зі спадкодавцем у фактичних шлюбних відносинах. Факт проживання однією сім’єю встановлений рішенням місцевого суду.

Спір між сторонами виник з приводу спадкування майна після смерті спадкодавця.

Позивачка звернулася до суду першої інстанції з позовом до сина нині покійного чоловіка про усунення його від права на спадкування після смерті батька.

Оскільки місцевий суд відмовив позивачці у задоволенні позовник вимог, вона оскаржила рішення суду в апеляційному порядку. Просила його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою для задоволення її апеляційної скарги навела низку фактів, серед яких — ігнорування відповідачем потреб батька, який тривалий час хворів і потребував постійного особливого піклування, коштів на лікування. Більше того, позивачка займалася похованням чоловіка, а син навіть не прийшов на похоронну церемонію, однак як спадкоємець першої черги, у встановлений термін звернувся до нотаріальної контори із заявою про відкриття спадщини. 

Рівненський апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу позивачки, яка стала ініціатором судового розгляду справи для захисту її порушених прав і інтересів, однак двічі без поважних на те причини не з’явилася на судові засідання, порушуючи процесуальні обов’язки.

Залишаючи рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд погодився з висновком суду про те, що позивачка не надала доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю та не довела, що він вчиняв умисні дії чи бездіяв з метою ухилитися від обов’язку забезпечити підтримку й допомогу батькові.

Вивчивши висновок експерта, Рівненський апеляційний суд встановив, що спадкодавець хворів близько п’яти років, однак міг забезпечувати свої щоденні потреби. Також експертна комісія не виключила, що за два тижні до смерті чоловік міг потребувати сторонньої допомоги. І це спростовує твердження позивачки про те, що спадкодавець постійно потребував допомоги саме від відповідача, звертався до нього за допомогою, а той, будучи обізнаним про необхідність її надання та маючи можливість її надати, свідомо та умисно ухилявся від надання допомоги батькові.

Покази свідків у справі є суперечливими, а тому не можуть будуть покладені в основу рішення суду без наявності інших доказів, що б підтверджували обставини, на які покликається позивачка.

Той факт, що відповідач не брав участі у похованні батька та не ніс відповідних на це витрат, за змістом ч.5 ст. 1224 Цивільного кодексу України, не може вважатися ухиленням відповідача від надання допомоги спадкодавцю.

Оскільки апеляційний суд не встановив, а позивачка не надала доказів ухиляння відповідача від надання допомоги спадкодавцеві, можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, а  також потреби спадкодавця в допомозі саме цієї особи, то й підстави для скасування рішення місцевого суду та задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.