Рівненський апеляційний суд при прийнятті рішення врахував бажання неповнолітнього проживати з батьком

12-річний хлопець і в суді першої інстанції, і в суді апеляційної заявив, що хоче проживати з батьком, а з матір’ю і молодшим братом, які після розлучення батьків мешкають окремо, продовжувати спілкування.

До Рівненського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга позивачки на рішення місцевого суду, яким частково задоволені її позовні вимоги: розірвано шлюб з чоловіком, а місце проживання дітей визначено таким чином: старшого сина — з батьком, молодшого — з матір’ю.

Оскільки жінка в позові до суду першої інстанції наполягала на тому, щоб суд визначив місце проживання обох синів з нею, в апеляційній скарзі вона просила прийняти рішення на її користь та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Основним аргументом позивачки став той факт, що її колишній чоловік у 2021 році притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, а орган опіки та піклування після відповідних обстежень виснував про доцільність проживання неповнолітніх дітей саме з матір’ю.   

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ вивчив матеріали справи, заслухав учасників судового розгляду і прийшов до висновку про відхилення апеляційної скарги позивачки.

Залишаючи рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд погодився з висновком про те, що сторони встановили однаково належні матеріально-побутові умови для повноцінного проживання і виховання дітей. Правильно суд першої інстанції врахував і думку 12-річного сина про бажання проживати саме з батьком, його прихильність до нього. Так само, як прихильність і бажання проживати молодшого сина з матір’ю.

Таку ж позицію висловив Верховний Суд у постанові № 241/47/19 від 28 жовтня 2020 року. У ній зазначається, що при вирішенні спору про місце проживання дитини слід звертати особливу увагу на її вік та з’ясувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б найкращим інтересам дитини.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що при визначенні місця проживання дітей місцевий суд не врахував постанову про притягнення відповідача до адмінвідповідальності за вчинення домашнього насильства, не заслуговують на увагу, оскільки постановою суду встановлено вчинення відповідачем таких дій саме до позивачки, а не дітей.  

Зрештою, фактів вчинення відповідачем протиправних дій, аморальної поведінки чи жорстокого поводження щодо дітей позивачка не довела, а суд не встановив.