Приватний нотаріус помилково видала на ім’я відповідача свідоцтво про право на спадщину

Спадкоємець не довів у суді факт спадкування його нині покійним дядьком належного співмешканці майна після її смерті. Також Рівненський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду в частині задоволення позову міської ради до відповідачів про визнання спадщини відумерлою, вважаючи його передчасним.

До суду апеляційної інстанції надійшло дві апеляційні скарги на рішення місцевого суду, яким задоволено позовні вимоги місцевої ради про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності та визнання спадщини відумерлою. Відповідачі у справі — спадкоємець і приватний нотаріус — вважаючи таке рішення незаконним та необґрунтованим, наполягали на його скасуванні та відмові у задоволенні позову.

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, вивчивши матеріли справи, заслухавши учасників судового розгляду, прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг відповідачів.

Суд встановив, що у лютому 2014 року помер спадкодавець. Його племінник у встановлений законом строк звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Відтак, до відповідача перейшло право власності на земельну ділянку розміром 2, 7707 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території однієї з громад Рівненської області.

У вересні 2020 року приватний нотаріус видала на ім’я відповідача ще одне свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та інших державних реєстрів, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, за відповідачем зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку розміром 4,3088 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у тій же громаді.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, відповідачеві перейшло право власності на спірну земельну ділянку, яка належала жінці, що проживала з його дядьком у фактичних шлюбних стосунках без реєстрації шлюбу, і яка померла наприкінці 2004 року.

Саме ця обставина стала підставою для звернення міської ради з позовом до суду, який задоволив ці позовні вимоги у повному обсязі.

Задовольняючи апеляційні скарги відповідачів лиш частково та відмовляючи у задоволенні решти апеляційних вимог, апеляційний суд взяв до уваги те, що спадкоємець не довів у суді факт спадкування його нині покійним дядьком належного співмешканці майна після її смерті.

Факт постійного проживання на менше п’яти років дядька відповідача зі спадкодавицею на час відкриття спадщини після її смерті відповідач також не довів за допомогою належних та допустимих доказів.

Більше того, спадкоємець, будучи обізнаним про смерть дядька був зобов’язаний звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений ч. ст. 1270  Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) строк.

Натомість представник відповідача лише через 6 років після смерті спадкодавця звернувся до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину за законом.

Відсутні у матеріалах справи й відомості про те, що спадкоємець звертався із заявою про встановлення фактів, які породжують юридичні підстави для прийняття спадщини, а також із заявою про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.

Оскільки у відповідача не було права на спадкове майно, що належало співмешканці його дядька, приватний нотаріус районного нотаріального округу помилково видала на його ім’я свідоцтво про право на спадщину.

Таких правових підстав достатньо для визнання вказаного вище свідоцтва недійсним, а також скасування запису у Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності за відповідачем земельної ділянки розміром 4,3088 га.

Не погодився суд апеляційної інстанції з рішенням місцевого суду в частині задоволення позовних вимог міської ради про визнання спадщини відумерлою.

Положення ст.1277 ЦК України визначають, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно — за його місцезнаходженням, зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно — за його місцезнаходженням.

Аналіз зазначених норм матеріального права та процесуального права дає підстави дійти висновку, що відумерлою є спадщина, визнана як така на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів: факт смерті спадкодавця, відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, не прийняття спадкоємцями спадщини чи відмова від її прийняття, дотримання органом місцевого самоврядування відповідної процедури.

У цьому випадку місцева рада не повною мірою дотрималася відповідної процедури визнання спадщини відумерлою, а саме — порушила строк звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.

Оскільки у вересні 2020 року відповідач вступив у володіння спірною земельною ділянкою розміром 4,3088 га та, враховуючи рішення суду у цій справі, звернення органу місцевого самоврядування з позовом про визнання спадщини відумерлою є передчасним.

З огляду на це, Рівненський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду в частині задоволення позову міської ради до відповідачів про визнання спадщини відумерлою.

У решті рішення суду залишено без змін.