Роботодавець відправив працівницю у вимушений прогул незаконно

Він не тільки позбавив позивачку, яка готова була виконувати свої трудові обов’язки відповідно до посадової інструкції з огляду на функціонування товариства за її місцем роботи, оплати праці й можливості утримувати сім’ю, але й порушив норми Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає підстави призупинення трудового договору.

Рівненський апеляційний суд переглянув апеляційну скаргу одного з комерційних банків, подану на рішення місцевого суду, яким задоволено позов працівниці фінустанови про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору з нею  та стягнення виплат за час вимушеного прогулу.

Апелянт наполягав на скасуванні оскаржуваного рішення та просив ухвалити рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні її позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції відхилив апеляційну скаргу комерційного банку через відсутність у ній аргументів, які б спростовували законні висновки суду першої інстанції.

Отже, апеляційний суд встановив, що наказом відповідача у 2021 році позивачку було звільнено з посади керівника одного з напрямків у фінансовій установі.

Торік у серпні місцевий суд поновив позивачку на роботі, скасувавши незаконний наказ про звільнення та стягнув з роботодавця на користь позивачки необхідні виплати.

Оскільки Рівненський апеляційний суд це рішення залишив без змін, роботодавець поновив позивачку на роботі, але вже за кілька днів видав наказ про призупинення дії трудового договору з працівницею у зв’язку з військовою агресією проти України. Підставою для такого рішення стала неможливість забезпечити позивачку роботою.

Вважаючи дії відповідача незаконними та такими, що порушують її трудові права, позивачка звернулася до місцевого суду з позовом до роботодавця про скасування наказу та стягнення виплат за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивачки.

Рівненський апеляційний суд, залишаючи і це рішення без змін, погодився з позицією про недоведеність відповідачем передбачених Законом України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2136-ІХ) підстав для призупинення з позивачкою дії трудового договору і, як наслідок, для невиплати їй заробітної плати.

З оспорюваного наказу про призупинення трудового договору до дати призупинення або скасування воєнного стану вбачається, що підставою для його видання відповідач вказав ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Закон України «Про правовий режим воєнного стану», а також Укази Президента України про введення воєнного стану та про продовження строку дії воєнного стану.

За ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Пунктом 3 Указу Президента «Про введення в Україні воєнного стану» передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть тимчасово обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Частинами 1, 2 статті 13 Закону № 2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору — це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв’язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Законом № 2136-ІХ  главу ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю — мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

З аналізу положень статті 13 Закону № 2136-ІХ вбачається, що право роботодавця призупинити дію трудового договору настає за умови абсолютної неможливості через збройну агресію надати роботу, а працівникам — виконувати її. При цьому роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівникові, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Позивачка вказала, що вона готова була виконувати свої трудові обов’язки відповідно до посадової інструкції з огляду функціонування товариства за її місцем роботи.

Суд першої інстанції правильно вказав, що посилання позивачки, як на підставу прийняття оскаржуваного наказу, на неможливість забезпечення працівника  роботою через істотні зниження обсягів та навантаження у роботі, є незаконним і норми Закону № 2136-ІХ такої підстави призупинення трудового договору не передбачають.