Рівненський апеляційний суд відмовив міській раді у задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності

Підставою для такого рішення стало те, що орган самоврядування позов заявив до неналежного відповідача, який відчужив спірний торговий павільйон третій особі, за котрою й зареєстроване речове право на нерухоме майно.

До апеляційного суду надійшла апеляційна скарга на рішення місцевого суду, яким позивачеві — міській раді на Рівненщині — відмовлено в задоволенні позову до Р. про скасування державної реєстрації права власності.

Апелянт просив скасувати оскаржуване судове рішення, ухваливши нове рішення — про задоволення позову.

Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача.

Суду відомо, що на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності територіальної громади міста, розташований торговий павільйон.

Рішенням виконавчого комітету у 2005 році приватному підприємцю Р. надано дозвіл на переобладнання кіоску на торговий павільйон. Після отримання письмового дозволу органів архітектури відповідач міг приступити до будівельно-монтажних робіт.

У 2019 році державний реєстратор зареєструвала право власності на торговий павільйон площею 11 квадратних метрів за відповідачем Р..

Земельна ділянка на цей час перебувала в оренді Р., який після реєстрації права власності відчужив торговий павільйон К. на підставі договору купівлі-продажу.

Ще за кілька днів К., також на підставі договору купівлі-продажу, відчужив торговий павільйон Г..

За рішенням міської ради укладено договір з Г. і передано йому земельну ділянку в оренду на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

У 2020 році новий власник уклав з дружиною договір дарування на вказаний павільйон уже зі збільшеною площею до 111 квадратних метрів.

Стало відомо, що після цього орендар розпочав самовільне будівництво.

Міська рада своїм рішенням відмовила Г. у погодженні на проведення робіт з будівництва на орендованій земельній ділянці та визнала розпочате будівництво самочинним і незаконним, заборонивши проведення будь-яких будівельних робіт.

Власниця торгового павільйону уклала договір дарування на спірне майно з чоловіком і Г. знову став власником торгового павільйону.

Влітку 2021 року Г. відчужив нежитлову будівлю торгового павільйону З. на підставі договору купівлі-продажу.

Після цього між новим власником З. і С. укладено договір іпотеки торгового павільйону та зареєстровано обтяження — заборону на нерухоме майно.

Таким чином, на момент звернення позивача з позовом до суду власником спірного торгового павільйону є З., а не Р..

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту права, не перевірив питання належності відповідачів та обґрунтованості заявленого позову. Обґрунтовуючи підстави позову, міська рада посилалася на порушення своїх прав як власника земельної ділянки іншою особою, за якою зареєстроване право власності на об’єкт нерухомого майна, що незаконно зведено на такій земельній ділянці.

Вказаний спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно слід розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється  та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстр речових правна нерухоме майно. 

Це узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах № 915/127/18 від 04 вересня 2018 року (п. 36 постанови, справа № 823/2042/16) та № 520/13067/17 від 01 квітня 2020 року.

З огляду на те, що міська рада заявила позов до неналежного відповідача, апеляційний суд відмовив позивачеві у задоволенні її позову до Р..

Скасуванню підлягає і рішення суду першої інстанції, який неповно з’ясував фактичні обставини справи та, приймаючи рішення, неправильно застосував норми права, тому й висновки суду в цьому спорі є хибними.