Позивач не зумів у суді обґрунтувати свої позовні вимоги

Тому Рівненський апеляційний суд відхилив його апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду, яким позивачеві відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення, визнання правочинів недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння, залишив без змін.

Суд встановив, що позивачеві на праві спільної часткової власності належить 2/4 квартири в Рівному. Співвласниками квартири є мати позивача та брат, яким належить по ¼ частини квартири.

Мати позивача і брат у суді дали пояснення щодо іншої квартири, яка стала предметом спору. Квартира збудована у 2005 році і в ній проживає брат позивача з дружиною та двома малолітніми дітьми.

Свої пояснення у суді надали також сусіди позивача та відповідачів. Вони пояснили, що спірну квартиру будував разом із батьками брат позивача, він (позивач, — авт.) на той час був малолітнім і не міг приймати рішень, а стосунки між братами погіршились після смерті батька.

Державний реєстратор у 2019 році зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за дружиною брата позивача право власності на спірну квартиру.

У  наступному році власниця на підставі акту приймання-передавання майна на загальних зборах передала спірну квартиру Товариству з обмеженою відповідальністю. Це підтверджується протоколом зборів та Свідоцтвом, виданим приватним нотаріусом.

Пізніше на підставі акту приймання-передавання майна Товариство передало спірну квартиру третій особі. Право власності на квартиру засвідчено приватним нотаріусом. Невдовзі власник квартири за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом, передав квартиру у власність іншій особі.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення, визнання правочинів недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння стверджував, що у спільній сумісній власності мешканців будинку перебуває літня кухня, яку невістка неправомірно зареєструвала як окремий нерухомий об’єкт, що пізніше був відчужений третій особі та повинен бути витребуваний від неї у володіння власників.

Однак свідоцтво про право власності на житло, а також Свідоцтво про право на спадщину за законом не містять інформації про приналежність до квартири позивача господарських будівель та не підтверджують права власності позивача на спірне нерухоме майно.

Доводи позивача стосовно того, що земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок, перебуває у спільній сумісній власності для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації.

За ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження свого права спільної сумісної власності на земельну ділянку. Цій земельній ділянці не присвоєно відповідного кадастрового номера та право власності на неї не зареєстроване.

Крім того, позивач не надав доказів про уповноваження його двома іншими співвласниками квартири на звернення до суду з таким позовом.

З огляду на зазначене вище, Рівненський апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу позивача, а рішення суду першої інстанції залишив без змін, вважаючи його ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.